Актор В’ячеслав Довженко, родом з Дніпра, виборов своє місце у кіноіндустрії

В’ячеслав Валерійович Довженко все життя виборює своє почесне місце у кіноіндустрії не тільки Дніпра, а й усієї країни. Народився 18 вересня 1976 року у Дніпрі, є українським актором у сфері театру і кіно, випускником у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, лауреатом національних премій за жанром кінематографії “Золота дзиґа” та “Кіноколо”, а також відзначений як “Заслужений артист України”. Далі на dnepr-trend.in.ua.

Народився ще у тодішньому Дніпропетровську у промисловому районі міста – Чечелівському. У ранньому віці хлопчику випало на долю пережити смерть рідної матері, тож до повноліття вихованням В’ячеслава та його брата, який був старший майже на три роки, займався батько сім’ї. Пережити трагедію допомагали й бабуся з дідусем, що приїжджали до них із Запоріжжя, в гостях у них брати відпочивали під час шкільних канікул – місяці канікул Довженки проводили у атмосфері спілкувань із друзями, природи, цікавих історій та казок, які розповідала бабуся та книги, які періодично вичитував їм дідусь. Бабуся в селі була місцевою лікаркою, а дідусь був вчителем у селищній школі-інтернаті.

Неуспішне навчання Довженка у школі 

Із здобуванням освіти щось не складалося: в навчальному закладі В’ячеслав мав не найкращі оцінки, а зразкової поведінки як-такової й не було. Провчившись у школі дев’ять класів, у хлопця повстало питання щодо подальшого продовження освіти – батько пропонував В’ячеславу вступати далі у технікум і вчитися на професію залізничника, аби продовжити родинну галузь (батько працював в Придніпровській залізниці, а старший брат здобував освіту у цій сфері).

фото з особистої сторінки в Instagram

Проте відношення до навчання змінив друг та студент місцевого Театрального училища, попросивши скласти компанію та однойменно запросивши подивитися на його училище – поки друг оформлювався у київському естрадно-цирковому навчальному закладі, В’ячеслав дивувався незвичному життю усього навчального закладу: там виступали, там репетирували, хтось щось голосно доводив викладачу. В закладі панувала атмосфера навчання, тож рішення прийнялось якось само – він вступатиме саме сюди, хоча й не знав, на яку кваліфікацію хоче піти навчатись. 

Вступ до Дніпропетровського училища

Свій клас у закладі набирав й Віталій Ковалевський – він із ретельністю обирав кожного абітурієнта до себе на курс, тож по критеріям викладача В’ячеслав не потрапив до нього. Проте захованим талантом зацікавилась одна із викладачок лялькового напрямку Олександра Самохвалова, тож Довженко потрапив на курс до неї. Він не одразу усвідомив фах, за яким здобував освіту, проте йому майже одразу сподобалися заняття з акторської майстерності, тож із цікавістю готував етюди, проте на решту напрямків дисципліни він не зважав – спочатку він лінувався, а потім взагалі пропускав ці уроки. 

Питання відрахування з училища В’ячеслава Довженка не змусило довго чекати – вже наприкінці року цю проблему розглядали кваліфіковані професіонали з персоналу. Юнак був у розпачі, проте довго не міг зрозуміти причину й не знав, як діяти далі. 

Угода з викладачем навчального закладу

В Дніпропетровському театральному училищі була викладачка Лугова Лариса Іванівна, яка багато чого знала та могла дати поради. Вона навчала історії театру і літературних напрямків. Вона запропонувала угоду В’ячеславу Довженку – якщо буде приходити на всі пари й сидіти на першій парті, то до третього курсу хлопцеві не ставитимуть жодного запитання і ставитимуть трійку, проте треба вчитися. В’ячеслав одразу погодився із пропозицією. 

фото з особистої сторінки в Instagram

Юнак продовжував усі навчальні роки дотримуватися угоди – ходити на всі лекції викладачки, поступово його захопила цікавість і він захотів навчатися одразу на двох напрямках – на ляльковому та на драматичному відділені. Йому вдалося завершити навчання цих фахів та закріпити свої успіхи в історії міського училища. Викладачка надала майбутньому актору шанс відучитись у професії та стати професійним майстром акторської справи. 

Перші гучні оплески для майбутнього актору

В’ячеслав Довженко остаточно здобув театральну освіту в училищі у 1995 році. Деякий час він продовжував роботу у Дніпропетровському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, проте з розчаруванням покинув це місце. Повернув В’ячеславу зацікавленість до кіноіндустрії відомий дніпровський режисер Михайло Овсянников, який тоді нещодавно відкрив театр ляльок. Сумісна робота у цьому місці Довженку сподобалася – тут майбутній актор отримував безцінний досвід у участі в виставках новаторства, спілкуванні із потужними режисерами й педагогами, якими є й зокрема Михайло Михайлович, випробуванні власної витривалості у їзді з виставками по школах міста. Його захопила неймовірна радість від вистави у очах маленьких глядачів, які дарували ляльковий театр своєю безпосередністю й гучними оплесками. 

1990-ті роки, “лихий” період років великого перетворення, зламу стереотипних устоїв та розгулу беззаконня того часу. проте й період нових можливостей у нових ідеях й створенні приватних підприємств. В’ячеслав пробує себе у заробітку грошей “бізнесом” – започаткував ліпку та відповідний продаж пельменів, проте майже відразу зрозумів, що це не є його справою життя. У період невизначеності стається й трагедія – розлука з коханою дівчиною, тож на емоціях В’ячеслав приймає рішення покинути рідне місто Дніпропетровськ. Після цього Довженко не тримався за місто. Він подався до Києва за рекомендацією своїх друзів та знайомої вчительки з однієї із Дніпропетровських шкіл. 

фото з особистої сторінки в Instagram

 В Києві у майбутнього актора ніби почалося нове життя – він зустрів кохану дружину. Вона – актриса у театрі імені Івана Франка Ксенія Баша. Після одруження у пари народилося два сини, проте через 17 років сумісного життя в столиці, шлюб розпадається. В’ячеслав Довженко витримує удар долі із коханням і не відкриває нікому своїх почуттів, що керують ним у душі. 

Родинні стосунки між Довженком та двома синами

Його душевний стан рятує зосереджена робота у сферах театру й кіно, роботи в яких у нього достатньо. Сили продовжувати жити надають і його сини. З ними він проводить вільний час між щільним графіком, подорожують містами та святкують події та міні-свята. Старший син вибрав мету вибороти своє місце у кіноіндустрії, як тато, а молодший поки не визначився.

Брати активну участь у зйомках кінофільмів він почав у 2010 році. Особливим попитом на участь актора стали телевізійні серіали, зокрема в 2016 році він взяв участь в 7-ми проєктах. В’ячеслава не покидали думки, що ніби це не той продукт, на який він прагнув. Із прагненням у конвеєрі кіноіндустрії народити шедевр, він пробує себе у знаходженні місця для натхнення, де зміг би об’єднати “корисне” із “приємним” – творчість із заробітком на життя. Проте потім зрозумів, що участь у серіалах дає йому основний прибуток грошей на утримання родини.

фото: karavan.ua

Золотою формулою для актора було не здаватися посеред обраного шляху й виборювати своє місце. Він був готовий до того, що все життя казатимуть про нездарні невдачі, що це не його напрямок, а досягнете трудом місце краще звільнити комусь іншому. В’ячеслав Довженко тривалий час вів своєрідну боротьбу за місце під софітами, ніби забіг на дистанцію десятиліть, і мало хто витримає його, проте В’ячеслав Довженко виборов своє почесне місце у кіноіндустрії не тільки Дніпра, а й країни.

Comments

.,.,.,.