У 1980–1990-ті роки похід у кіно для дніпрян був не просто дозвіллям, а важливою подією. Квитки брали заздалегідь, черги збиралися ще до відкриття кас, а сам кінотеатр ставав місцем зустрічей, знайомств і побачень. У XXI столітті епоха кіно пішла у минуле, більшість легендарних кінозалів перебудували під інші заклади або знесли, щоб звільнити місце для торгівельних установ. Не оминула ця доля й “Червоногвардієць” на вулиці Філософській – сьомий за рахунком кінотеатр 1950-х років у місті. Далі на dnepr-trend.
Кінотеатри у Дніпрі
Кожен кінозал великого обласного центру мав своїх глядачів.“Бригантина” збирала юних дніпрян, “Жовтень” був студентською територією, а “Україна” – головним майданчиком романтики. Кінотеатр імені Чкалова вміщував величезну епоху дитячого кіно, а “Панораму” дніпряни любили за кіно широкого формату. “Червоногвардієць” став центром відпочинку робітничих кварталів, чим сучасні дослідники пояснювали його величезну популярність протягом кількох десятиліть.
Історія появи кінозалу
У 1957 році у Дніпрі діяло лише 6 кінотеатрів, для великого міста – зовсім небагато. Тому поява сьомого стала важливою подією для дніпрян. до речі, після появи “Червоногвардійця” будівництво таких закладів велося активними темпами. Тільки протягом 1958 року їх відкрили чотири: “Україна”, “Іскра”, “Металург” і “Будівельник”. А на початку 1960-х років у Дніпрі вже налічувалося аж 15 кінотеатрів у різних районах міста.
Назву сьомому кінотеатру Дніпра обрали не випадково. В епоху, коли ідеологія визначала навіть архітектурні фасади, назви мали звучати “правильно”, цієї негласної установи неухильно дотримувалися. І зійшлися на варіанті “Червоногвардієць”, адже кінотеатр звели у самому центрі Червоногвардійського району, до того ж на місці з гучною революційною історією. Саме там, на розі Філософської вулиці у жовтні 1905 року розстрілювали демонстрації робітників, а у 1917 році проходили загони Червоної гвардії. Так що назва стала одночасно і топографічною, і символічною.
Кінотеатр, який об’єднував містян
У березні 1957 року відбулося урочисте відкриття “Червоногвардійця”, газети друкували пафосні оголошення про те, що новий кінотеатр на 600 місць із нетерпінням чекає на глядачів. “Дніпровська правда” навіть присвятила цій події окрему статтю. Цікаво, що назву на фасаді під величним портиком зробили українською мовою. Популярність цього закладу була шаленою. Тільки протягом першого року роботи його відвідали близько мільйона глядачів, а у 1970 році – півтора мільйона. Там показували цікаві фільми, але приваблювали людей не лише кіносеанси.
У кращих радянських традиціях усі кінотеатри Дніпра працювали як багатофункціональні культурні центри, де влаштовували різноманітні виставки до знакових дат, зустрічі з ветеранами та передовиками виробництва, читали лекції. Так що і “Червоногвардієць” був водночас кінотеатром, клубом та агітаційним майданчиком.
Останній зразок ампіру у Дніпрі
Виділялася й сама споруда. Зведена у стилі сталінського ампіру, вона нагадувала античний храм: монументальна, парадна, з колонами та класичними формами. Власне, кінотеатр і виконував роль храму культури для робітничих кварталів. Ця будівля стала останнім зразком сталінського ампіру у місті, бо за 2 роки до відкриття закладу побачила світ постанова “Про усунення архітектурних надмірностей”. З нею стартувала епоха “хрущовок” та скромних за габаритами забудов. Але цей проєкт, який розробив для міста талановитий архітектор Семен Якшин, вже був затверджений, тому й будували як планувалося. Кінотеатр мав два зали, які називали синім та червоним, кожен з яких вміщував по 300 глядачів.
З історії кінозалу
З першого ж дня відкриття “Червоногвардієць” дбав про юних містян: щодня там проводили один дитячий сеанс. Але справжнім подарунком для малечі стало відкриття у 1961 році у кінотеатрі окремого кінозалу “Малятко”. Затишний простір на 70 місць одразу ж став улюбленим місцем відпочинку для дітей і батьків. Завдяки збереженим документам вдалося з’ясувати, чим радували малих дніпрян. У грудні 1962 року запрошували на “Кощій Безсмертний”, “Ми вас любимо” та “Здрастуйте, діти”. У лютому 1963 року юні глядачі дивилися “Дівчинку, з якою я товаришував”, “Колискову”, фільм про китайських льотчиків “Крилаті захисники Батьківщини”. Сеанси починалися о 10:00, а потім проходили ще тричі протягом дня. Квиток коштував 10 копійок – помірна для кожної родини сума у ті часи.
У 1988 році “Червоногвардієць” пережив масштабну реконструкцію. Про оновлені фасади та інтер’єри місцева преса писала захоплено. А ще у кінотеатрі ще створили спеціальну дитячу кімнату з книжками та іграшками, де за дітьми доглядали вихователі. Це дало можливість батькам відвідувати вечірні сеанси, не турбуючись про няньку для малих. Облаштували зимовий сад із канарками, спів яких створював майже казкову атмосферу. Для дорослих відкрили кав’ярню, де можна було також купити смаколики та прохолодні напої. Тому навіть у складні для міста та всієї країни 1990-ті роки, коли масово зачинялися кінотеатри, цей заклад утримався. Хоча там вже не було канарок та затишного саду. Однак на нові кінофільми мешканці району за звичкою приходили родинами, а маленькі містяни заповнювали зали у вихідні та під час канікул.
Таємнича легенда кінотеатру
Дніпро зберігає чимало містичних історій, одна з них стосується “Червоногвардійця”. Підлітки пошепки розповідали про загадкову жінку у синьому пальті та капелюсі з вуаллю, яка, за чутками, з’являлася у “синій” залі кінотеатру. Обирала тільки вечірні сеанси. Незнайомка сідала поруч із самотнім глядачем, заводила невимушену розмову про фільм, а потім, ніжно торкаючись руки співрозмовника, попереджала з крижаною усмішкою, що це – його останній сеанс.
Після цих слів жінка зникала у темряві, мов привид, а той, із ким вона розмовляла, невдовзі помирав. Звідки взялася така легенда – сказати важко, але наприкінці 1990-х років кінотеатр дійсно провів свій останній сеанс. Спочатку керівництво закладу повідомило про початок ремонту, але роботи так і не завершилися. Фільми у кінотеатрі “Червоногвардієць” більше не показували, так що страшна історія про останній сеанс стала реальністю. Тільки вже не для одного глядача, а для всіх мешканців району. Здавалося, споруду спіткає доля інших ліквідованих кінотеатрів міста, однак “Червоногвардійцю” пощастило.
Нереалізований проєкт
У 2011 році приміщення кінотеатру віддали під Будинок мистецтв – багатофункціональний культурний центр, який швидко перетворився на один із головних осередків творчого життя Дніпра. Початкова ідея була амбітною: під одним дахом зібрати кілька творчих спілок, облаштувати сучасний театральний зал із повним набором професійних функцій: від світлового обладнання до сцени для масштабних гастролей. Проєкт передбачав також конференц-залу та спеціально обладнані для виставок та камерних подій підвальні приміщення.
За планами організаторів, заклад мав проводити концерти, лекції, долучатися до реалізації міжнародних проєктів будь-якої складності. Проєкт підтримала міська влада, але далі справи не пішли. Причини тому були різні: від браку коштів до бюрократії. Тому масштабна ідея так і залишилася на папері. Однак Будинок мистецтв усе одно став важливою культурною платформою Дніпра.
Від кіно до мистецтва
На початку 2020-х років у цьому закладі часто проводили виставки, концерти, кінопокази, реалізовували міжнародні мистецькі проєкти. Особливу популярність мали великі щорічні експозиції народних майстрів “Різдвяна казка”, “Весняний розмай”, “Народне мистецтво козацького краю”, “Великодня палітра”.
Будинок мистецтв став платформою не лише для відомих митців, а й для молодих талантів. Зручно облаштовані приміщення ідеально влаштовували організаторів численних лекцій, круглих столів, творчих вечорів та екскурсій. І те, що замість моторошних легенд у цих стінах оселилися голоси сучасного та народного мистецтв містяни вважали для Дніпра дуже важливим та символічним.
Джерела:
- https://www.dnipro.libr.dp.ua/kinoteatr_Chervonohvardiyets
- https://gorod.dp.ua/news/148208
- https://nashemisto.dp.ua/ru/2025/01/18/kultovi-kinoteatry-shcho-prypynyly-svoie-isnuvannia-iak-tse-bulo-u-dnipri/
- https://dnpr.com.ua/ru/post/panorama-rodina-salyut-kakie-kinoteatry-rabotali-v-dnepre-v-80-h-godah-foto-1
