Прем’єра документального фільму “Олесь Гончар. Слово, як зброя”, знятого у Дніпрі, так і не відбулась

Прем’єру фільму «Олесь Гончар. Слово, як зброя» планували на 24 лютого цього року. Вже були підготовлені афіші, записана реклама для прокату на радіо і всі плани обірвала страшна війна! У запланований день 24 лютого замість прем’єри до нашого міста прилетіли ворожі ракети…Далі на dnepr-trend.

Дніпровський режисер фільму «Олесь Гончар. Слово, як зброя» Катерина Стрельченко відзначає, що зараз дивитись деякі кадри фільму їй моторошно… Бо там є кадри з міста Харкова, якого ми вже не побачимо… А так висловлювався про Харків Олесь Гончар, який побачив місто у 1941 році:

«Харків зараз взагалі – це новий Вавилон, життя кипить, але п’яне та нездорове, як бенкет під час чуми. Після недавніх боїв ще не встигли прибрати трупи. У підвалах живими поховані тисячі людей…»

Солдат Другої світової війни все записував у щоденник. Режисер відмічає, що хочеш ти цього, чи ні, але проводиш паралель з тими подіями, що відбуваються наразі. Коли він говорить про те, що бомбили столицю країни – ти одразу бачиш картину сьогодення! Півторагодинна стрічка- байопік, знята у Дніпрі – це поєднання різних жанрів: документалістики, журналістики, моновистави та реконструкції подій з життя Гончара.

Наприклад, приблизно так поет Іван Сукульський та журналіст-дисидент Михайло Скорик писали звернення проти приниження української культури:

«Звертаємо увагу комуністів, керівників та громадських діячів української РСР на той погромницький шабаш, який уже кілька місяців триває на Дніпропетровщині»

Інтерв’ю з одним із учасників цього діалогу вдалось записати та додати до фільму. Доки цей лист не потрапив за кордон, він передавався радіостанцією «Свобода».

Михайло Скорик наразі живе під Києвом, весь творчий колектив знімальної групи дуже хвилюється за його життя та здоров’я.

Ідея організувати перегляд фільму за кордоном для збору коштів на потреби армії

Зараз багато хто з акторів та учасників знімальної групи пішли добровільно захищати країну, серед них оператор фільм та чоловік Катерини – Дмитро Панков, який повернувся з передової, щоб доопрацювати фільм та прем’єра таки відбулась. Саме 3-го квітня, у 104-річницю Олеся Гончара, глядачами були всього дві жінки – це дружина письменника та його онука.

У режисера Катерини Стрельченко є ідея показу фільму за кордоном, щоб зібрати кошти для допомоги армії. Показати їм, які ми є насправді українці, що нам дорого. Письменник доводив, як можна своє життя перетворити на слово, а слово потім зробити зброєю…

Нагадаємо, що знімальний процес фільму розпочинався у музеї-садибі сестри Олеся Гончара в Дніпрі, де він жив та працював в період з 1945 по 1947 роки. За сюжетом, п’ятеро студентів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара вирушають у подорож та досліджують подробиці життя та творчості видатного письменника.

Comments

.