Є такі люди, яких доля щедро обдаровує талантами. І серед них – Василь Данилович Сахаров, який майже сімдесят років свого життя віддав самодіяльній сцені, став відомим ученим, педагогом і перекладачем. Як то кажуть: талановита людина талановита в усьому! Далі на dnepr-trend.
Від перших кроків на сцені до “академіка”
Уявіть собі: грізний 1943 рік, воронезька земля. Саме тут народився Василь після того, як його мама відвідала пораненого батька-кулеметника в читинському шпиталі. Виріс хлопчина в дружній багатодітній родині – шестеро синів і двоє доньок! Батько працював у тракторній бригаді, а мати пекла запашний хліб для механізаторів.
І що цікаво, саме батьки прищепили малому Василеві любов до пісні. У батька був чудовий баритон, у матері – сопрано. Вони часто співали з родичами та друзями, тож і малий Вася затягнув свої перші мелодії дуже рано.
Жили, правда, бідненько, але корова та інша живність рятували від голоду в ті непрості післявоєнні роки. До речі, є одна зворушлива історія: у 1950 році неписьменний батько попросив Василя, який був тоді першокласником, написати листа самому Сталіну про скрутне становище сім’ї. І що ви думаєте? Допомогу надали! Незабаром до села приїхала машина з речами, і малому Васі дісталося дитяче пальто та полотняний ранець.
Вчитель співів швидко помітив талант хлопчика. І вже в листопаді 1950 року першокласник Василь Сахаров вийшов на сцену колгоспного клубу, де виконав під тульську гармошку популярні тоді пісні. З того моменту, можна сказати, і почалася його дружба зі сценою.
Знаєте, з часом репертуар юного співака неабияк розширився. Починаючи з четвертого класу, Вася брав участь у районних оглядах самодіяльності, святах пісні й танцю в районному центрі Воронцовка. Добиратися туди доводилося на волах або конях по бездоріжжю!
А в травні 1957 року трапилася подія, яка запам’яталася Василю на все життя. На завершальному концерті Першого районного фестивалю молоді він виступав разом із народною артисткою СРСР, солісткою Воронезького російського народного хору Марією Мордасовою. Після виконання “Песни о Родине” глядачі влаштували справжню овацію й подарували Васі великий букет бузку. За це оргкомітет фестивалю нагородив його грамотою і вручив цінний подарунок – величезний портфель. Відтоді шкільні друзі прозвали його “академіком”.
І цікаво, що через багато років він дійсно блискуче захистив дисертацію і став кандидатом сільськогосподарських наук. Як бачите, у житті нічого випадкового не буває!
Музика в душі та армійські будні
Маючи такий чудовий народний голос, юний Василь, звісно ж, мріяв про кар’єру співака. Але, знаєте як то буває… після закінчення семирічки він вступив до сільськогосподарського технікуму на зоотехніка. І там, до речі, теж не полишав улюбленої справи – брав участь у художній самодіяльності, виступав на районних оглядах.
Закінчивши технікум з відзнакою, Василь працював завідувачем ферми і головним зоотехніком колгоспу “Зоря”. А потім його призвали до армії. Навіть у танкових військах в НДР (1962-1965) він примудрявся співати! Був ротним заспівувачем, виступав на вечорах радянсько-німецької дружби. І, навчаючи курсантів майстерності водіння, наспівував їм, стоячи у вежі танка, армійські та народні пісні.
У 1963 році Василь взяв участь у завершальному концерті Всенімецького огляду самодіяльності ГСВГ у Дрездені. “Сержантський вальс” у його виконанні настільки вразив публіку, що начальник військової частини вручив йому грамоту і, що найцінніше для солдата, дав звільнення!
Складний вибір та шлях до науки
Під час служби Василь подружився з випускником Білоруської сільськогосподарської академії, який порадив йому вступати на агрономічний факультет. У 1965 році молодий сержант склав іспити та був прийнятий на навчання, хоча конкурс становив вісім осіб на місце!
В академії Василь не лише відмінно навчався, а й продовжував займатися творчістю – грав у КВК, виконував соло в хорі академії, виступав на різних оглядах. Подейкують, що на концертах він часто виконував по 5-7 пісень на біс!
Тут доля звела його з українцем Віктором Козаком, який мав абсолютний слух і неперевершений баритон. Саме Віктор навчив Василя багатьох українських пісень, і вони часто співали дуетом “Їхав козак за Дунай”, “Ой, гиля-гиля” та інші народні перлини.
У 1969 році Василь завоював приз за виконавську майстерність на обласному огляді в Могильові. А білоруські народні пісні “А у поли вярба” і “Рушники” в його виконанні навіть транслювали на всесоюзній радіостанції “Маяк”! Василь згадував, як одного разу приїхав додому на канікули, а мати гукає: “Васько, біжи бігом, твої пісні передають по радіо”!
Після закінчення академії з відзнакою Василю запропонували роботу агронома і викладача в Смиловичському технікумі Мінської області. Але, як то кажуть, серцю не накажеш… На той час він уже був одружений з красунею-українкою Антоніною з Дніпропетровщини. І уявіть собі – дружина навідріз відмовилася переїжджати з України! Довелося молодому подружжю йти на аудієнцію до заступника міністра сільського господарства БРСР, який, побачивши, як сильно Василь закоханий у свою дружину, дозволив йому переїхати в Україну.
Так у 1970 році Василь опинився в селі Запорожець Дніпропетровської області на посаді старшого лаборанта ВНДІ кукурудзи. І, звісно ж, став солістом місцевого Палацу культури.
Знаєте, що найцікавіше? У 1974 році Василь отримав запрошення від Дніпровського театру опери та балету! Але на той час він уже навчався в аспірантурі, народилася дитина, і дружина поставила питання руба: “Обирай – або я з дитиною, або пісня”! І Василь навіть не поїхав на прослуховування… Ех, скільки таких історій про нездійснені мрії заховано в людських душах!
Гармонія науки, пісні та слова
Але з піснею Василь Данилович все ж не розлучився. Після переїзду з дружиною і двома дітьми до тодішнього Дніпропетровська у 1980 році він продовжив і наукову, і творчу діяльність. Позитивний пісенний настрій, здається, сприяв його успіхам у науці – він неодноразово ставав переможцем соцзмагань, брав участь у всесоюзних нарадах і семінарах, читав лекції на ВДНГ.
Пропрацювавши в науці 25 років (1970-1995), Василь став доцентом Дніпровського державного аграрного університету. Впродовж 1995-2007 років він викладав і підготував понад 200 дипломників. І, звичайно ж, продовжував бути учасником художньої самодіяльності університету, солістом фольклорного ансамблю “Січ”.
Цікаво, що одного разу Василь потрапив на засідання літературної вітальні “Гармонія”, якою керувала талановита поетеса Віра Олександрівна Гескіна. Їхня творча дружба триває вже майже 20 років, а репертуар Василя збагатився піснями на слова В. О. Гескіної.
Понад п’ять років Василь є солістом ансамблю “Січеславці” міської організації ветеранів Дніпра. Ансамбль – частий гість у вищих навчальних закладах, технікумах, бібліотеках. А його візитною карткою стала пісня “Лунай, рідна мово” у виконанні Василя Даниловича.
Другим захопленням Василя Сахарова стали переклади текстів і документів з іноземних мов! З часом це переросло в професію – він отримав другу вищу освіту, закінчивши перекладацьке відділення Дніпровського університету імені А. Нобеля. Впродовж 15 років працював нештатним референтом журналу “Рослинництво”, де опублікували понад 3,5 тисячі перекладених ним іноземних наукових статей, дисертацій, патентів.
Далі, Василь почав працювати провідним бібліотекарем у Центральній науково-технічній бібліотеці ГМК України, перекладати реферати й резюме наукових статей, а також керувати практикою студентів-перекладачів. У його особистій бібліотеці зібрано понад 1000 словників, довідників і енциклопедій на 30 мовах світу!
В юності Василь був ще й чемпіоном з шахів свого технікуму. Любов до шахів він зберіг на все життя. Але серце його, без сумніву, належить пісні, любов до якої він намагається передати маленькому онукові – щоб пішов слідами дідуся. Ось така історія людини, для якої пісня стала невіддільною частиною життя!
Джерела:
