“Там де шепіт лоз, думи сивих круч
І кохали ми, і росли.
Ой, Дніпро, Дніпро, серед темних туч
Над тобою летять журавлі.”
Рядки цієї відомої під час Другої світової війни пісні написав поет і фронтовий кореспондент Євген Долматовський. Музику створив композитор Марк Фрадкін. Вперше її виконав у листопаді 1941 року соліст ансамблю пісні й танцю Південно-Західного фронту Михайло Гришко. “Ой, Дніпро, Дніпро…” швидко підхопили всі фронтові ансамблі, і пісня стала своєрідним бойовим гімном. У 1944 році її почули мільйони людей у кінофільмі “Щит Джургая” та почали співати в усій країні. Далі на dnepr-trend.
Народжена на війні
Перший же день Другої світової війни приніс Україні вогонь і руйнування: барвисті сади та зелені поля за кілька годин перетворилися на згарища під ударами з землі та з неба. У найжорстокіших боях радянська армія намагалася тримати оборону, але ворог крок за кроком просувався до Дніпра – стратегічної перепони на шляху до Києва. Серед тих, хто відступав із частинами, був молодий поет і військкор “Комсомольської правди” Євген Долматовський. На Українському фронті він не лише записував свідчення фронтових буднів, а й брав участь у боях.
Одного разу група опинилася в оточенні, в редакції Долматовського навіть вже вважали загиблим. І тільки ризикована переправа на лівий берег Дніпра врятувала йому життя. Саме у ті дні Євген часто чув від українців гіркі, мов стогін, слова: “Ой, Дніпро, Дніпро!” Їх промовляли жінки, партизани, солдати. Пізніше журналіст згадував, як до цього рядка мимоволі почав дописувати інші, які він занотовував у своєму похідному блокноті. Коли куплетів набралося декілька, автор почав замислюватися над тим, як перетворити їх на пісню. І доля незабаром подарувала йому таку можливість.
Пісня з окопів
Коли Долматовського відправили з доповіддю про вихід з оточення до міста Урюпінськ під Сталінградом, йому пощастило потрапити до частини, де виступав ансамбль пісні і танцю Південно-Західного фронту. Тоді чимало творчих колективів їздили з концертами до бійців на фронт. Євген наважився звернутися до акторів. Прочитав свої вірші й запитав, чи можна перетворити їх на пісню. Йому порадили піти до другого диригента ансамблю, молодого композитора Марка Фрадкіна, який уславився тим, що складав гарну музику.
На зустрічі з поетом Фрадкіна глибоко зворушили рядки: “Ой, Дніпро, Дніпро, ти течеш удалині, і хвиля твоя, мов сльоза…”. Музику він написав за один вечір. Але авторові хотілося ще й свій витвір почути. Знайти піаніно було складно, але затяті хлопці таки відшукали інструмент у будинку місцевого священника. Після тестування Марк Фрадкін одразу ж вирішив додати пісню до репертуару ансамблю, який відтоді став її першим голосом.
Коли річка заговорила
Репетицію призначили вночі напередодні концерту. Але довго не могли проспівати повністю, бо учасники хору, серед яких було чимало киян, зривалися на сльози. Однак бажання виступити перед залою було сильнішим, і репетицію змогли завершити. Пізніше один з учасників хору, ветеран війни Андрій Усачов згадував, що того дня виступали у шпиталі. Зібралося чимало людей, були й вояки з розташованих у місті бойових частин.
Доки лунала пісня, всі сиділи, мов зачаровані, а коли замовк останній акорд, запала тиша. Актори навіть почали розгублено перезиратися, подумали, що погано виступили, якщо вже не було оплесків. Аж раптом хтось із зали вигукнув, щоб заспівали ще раз. І тієї ж миті зала вибухнула оваціями. Співати пісню, яка в одну мить стала українською військовою, довелося у той вечір аж тричі.
Шлях від блокнота до сердець мільйонів
Рукопис тексту та музики одразу ж надіслали з фронту до Москви через композитора Дмитра Кабалевського. Невдовзі вона вже звучала по радіо на всю країну. Це було на початку 1942 року. Але журналісти почали цитувати уривки з пісні ще раніше – наприкінці 1941 року, першою опублікувала слова газета Південно-Західного фронту “Червона Армія”.
Потім були й інші. Коли радянські війська форсували Дніпро, цю пісню згадали одразу ж. У номері фронтової газети 1-го Українського фронту “Армійська правда” від 9 жовтня 1943 року друга шпальта була присвячена форсуванню Дніпра. Там надрукували портрет Гоголя та заголовки: “Чи знаєте ви українську ніч?..”, “Чудовий Дніпро”, “Страшна помста”. А вгорі були рядки, відомі майже кожному бійцю з України:
“Як весняний Дніпр, ворогів змете
Наша армія, наш народ.”
Голос війни
Варто згадати, що ця пісня допомагала й форсувати найбільшу річку України. У 1943 році 106-та Забайкальська дивізія підійшла до Дніпра, переправа планувалася на світанку під прикриттям артилерійських залпів. Аж раптом канонада стихла. Ця пауза тиснула на нерви, і її несподівано заповнила пісня “Ой Дніпро, Дніпро”. Складалося враження, ніби сама річка співає. Тоді ціною величезних втрат радянським військам вдалося форсувати водну перешкоду, а Забайкальська дивізія отримала почесне звання Дніпровської. Розповідали, ніби часто співали потім цю пісню у шпиталях Дніпра, особливо любили рядки:
“Ти побачив бій, батьку наш, Дніпро
Ми в атаку йшли, мов прибій.
Хто поліг тоді – буде жить в віках,
Якщо сміливо бився він.”
Невідомі факти з минулого
Оскільки рядки української військової пісні “Ой, Дніпро, Дніпро…” були написані у 1941 році, там більше йшлося про оборонні бої, гіркоту вимушеного відступу та впевненість у тому, що радянські війська ще повернуться з перемогою. Це була скоріше пісня-надія, пісня-обіцянка. А коли нацистів вигнали з української землі, акценти одразу ж змінили. Замість очікування повернення додали мотив визволення:
“Із твоїх глибин ворог воду пив,
Та не буде він більше пить.
Славний час настав – ми женем катів,
Із тобою знов стрілись ми.”
Цікаво, що в перших версіях пісні була єдина пряма згадка про Україну:
“Б’є фашистський збрід Україна-мати,
Партизанкою по Дніпру…”
Та вже після 1943 року цей куплет з офіційного тексту прибрали. Причини офіційно не пояснювали, але військова цензура часто викреслювала надто виразні “національні акценти”. Попри це, пісня жила подвійним життям: її співали і в оригіналі російською мовою, і в українських перекладах. Свої версії українською мовою створили відомі поети Микола Терещенко та Платон Воронько, і кожна з них звучала по-своєму.
Ще один тріумф
Через два десятиліття після завершення Другої світової війни ця пісня знову стала популярною. Її використали у всесвітньо відомій кіноепопеї Юрія Озерова “Визволення” зокрема у другому фільмі “Прорив”. Так “Ой, Дніпро, Дніпро…” вдруге стала музичним символом видатної перемоги над нацистами в Україні. Цей масштабний кіноцикл із 5 частин, знятий у 1969–1972 роках, про події Другої світової війни демонстрували не лише у Радянському Союзі. У перекладі англійською мовою кіноепопея обійшла майже всю Європу, її побачили у 125 країнах світу.
Забута пісня далекої війни
На цьому можна було б поставити крапку, коли б не одне “але”. У 2020-х роках про пісню “Ой, Дніпро, Дніпро…” забули, а дарма, адже вона народилася у найважчі дні війни минулого століття. І у часи російсько-української війни, коли сміливці ЗСУ намагаються не пустити ворога до Дніпра, пісня була б дуже доречною. Колись “Ой, Дніпро, Дніпро…” співали в окопах та на фронтових дорогах, ці рядки допомагали триматися навіть тоді, коли здавалося, що все втрачене. Коли РФ напала на Україну, в інтернеті з’явився відеокліп цієї пісні у виконанні ансамблю ЗСУ, але після цього вона зникла з публічного простору. Чому – сказати складно.
Але це факт. Хоча її цілком реально переробити та знову співати на сучасних концертах і благодійних акціях. На фронті та в тилу. Адже у XXI столітті Дніпро вкотре став лінією оборони, важливою межею у війні за незалежність України. Річка, яка століттями залишалася символом української землі, кордоном і захистом, перетворилася на живий щит нашої країни. Відтак і колишня українська військова пісня, яка прославляє цю річку, теж могла б стати міцним символом єдності і стійкості, своєрідним культурним оберегом для військових і цивільних. І взагалі для всіх, хто бореться, живе та вірить у перемогу України.
Джерела:
