Поява рухомих зображень на великому екрані виявилась одним із найреволюційніших винаходів на межі XIX-XX століть, швидко підкорюючи урбаністичні простори як Європи, так і Російської імперії. У Катеринославі, який пізніше став Дніпром, становлення кінематографа відіграло визначальну роль у розвитку сучасної міської культури та мистецтва для широких мас. Далі на dnepr-trend.
Історичний контекст: Дніпро на зламі століть
На початку ХХ століття Катеринослав (нині Дніпро) був одним із найбільш динамічно розвинених міст Південної України. Його вигідне розташування на перетині залізничних та водних шляхів сприяло стрімкому економічному зростанню. Тут активно будувалися заводи, розвивалась металургія, працювали численні ремісничі майстерні. Катеринослав навіть отримав неофіційну назву «український Манчестер» за свій промисловий потенціал.
Разом із економічним піднесенням зростала культурна активність міста. Катеринослав став місцем зосередження інтелігенції, де працювали театри, проводилися виставки, концерти, відкривалися бібліотеки та читальні. Мешканці сприймали новації з ентузіазмом, європейські технічні досягнення швидко знаходили застосування. В такому середовищі ідея проєкції рухомих зображень – кінематограф – викликала справжній фурор серед містян.
Кінематограф як нове явище набирав популярності в Європі після перших публічних показів братів Люм’єр у 1895 році. За кілька років ця розвага дісталася України, зокрема Катеринослава, де її зустріли з величезним інтересом. Сприйняття кіномистецтва тоді поєднувало захоплення, подив і певну пересторогу: багато хто не розумів технічних принципів, які дозволяли «оживляти» зображення на екрані.
Перші кінопокази: від цікавості до традиції
Перші кінопокази в Катеринославі проводилися мандрівними підприємцями – вони організовували тимчасові заклади або ставили шатра, де демонстрували короткі стрічки за допомогою простих апаратів. У 1901–1902 роках у місті з’явилися так звані «сінематографи» — мандрівні кіноустановки, які приїжджали до Катеринослава з Одеси, Харкова чи Києва. Такі покази зазвичай відбувалися в будівлях цирків, театрів або просто на ярмаркових площах міста.
Покази становили справжнє видовище для публіки. Глядачі бачили хроніки з життя інших міст, зйомки поїздів, водоспадів, вуличного руху, а також перші короткометражні ігрові фільми. Стрічки тривали всього кілька хвилин, але викликали неймовірний ефект. Особливу популярність здобули демонстрації документальних кадрів — глядачі дивилися з подивом і захопленням на те, який вигляд має Париж або Лондон, не покидаючи меж свого міста.
Покази часто супроводжувалися живою музикою – присутність піаніста чи оркестру була обов’язковою, адже фільми показували без звуку. Інколи організатори запрошували спеціального диктора, який коментував події на екрані, додаючи драматизму або гумору до перегляду. Так формувався особливий, майже театральний тип сприйняття кіно глядачами.
Поступово інтерес до кінопоказів перетворювався на стійкий попит серед населення. Якщо спочатку глядачів збирало одне-єдине приміщення, то згодом потреба в постійних закладах призвела до відкриття перших кінотеатрів.
Кінотеатри Катеринослава: нова культурна епоха
Відкриття постійних кінотеатрів у Катеринославі стало переломним моментом у культурному житті міста. Перший стаціонарний кінотеатр «Ілюзіон» розпочав роботу 1907 року в центральній частині міста. Заклад вражав відвідувачів комфортними кріслами, високою якістю звуку й елегантним оформленням інтер’єру. Фільми демонстрували декілька разів щодня, а ціни квитків дозволяли відвідувати кінотеатр представникам різних соціальних верств – від інтелігенції до працівників заводів.
Успішний досвід «Ілюзіону» спонукав інших підприємців до створення подібних закладів. Невдовзі в місті відкрилися кінотеатри «Колізей», «Модерн», «Люкс», «Паризький кінотеатр» та інші. Ці заклади швидко перетворилися на популярні місця проведення дозвілля, куди катеринославці приходили сім’ями чи з друзями. Власники кінотеатрів приділяли велику увагу оформленню – вітражі, декоративна ліпнина, дорогі килими створювали святкову атмосферу й підкреслювали статус кінематографа як повноцінного виду мистецтва.
Кінотеатри демонстрували фільми з багатьох країн – Франції, Німеччини, Великобританії та Російської імперії. Глядачі віддавали перевагу мелодрамам, історичним картинам, пригодницьким стрічкам і комедіям. Великою популярністю користувалися роботи французького режисера Жоржа Мельєса завдяки фантастичним сюжетам і незвичайним візуальним ефектам. Значну частину програми складали також хронікальні матеріали, які розширювали уявлення катеринославців про життя за межами їхнього міста.
З часом на екранах з’явилися перші українські фільми, які показували нарівні з європейськими. Це сприяло зростанню національної самосвідомості, особливо серед молоді. Кінематограф перетворився з простої розваги на потужний інструмент формування культурного світогляду жителів Катеринослава.
Зародження місцевого кіновиробництва
Хоча Катеринослав не мав розвиненої кіноіндустрії на рівні Києва чи Одеси, у місті зародилося власне кіновиробництво. Група ентузіастів – фотографи, театральні діячі, інженери – експериментувала зі створенням невеликих фільмів. Більшість із них були аматорами, проте саме вони заклали фундамент для розвитку місцевої кінематографічної традиції.
Найпоширенішим жанром стали хронікальні знімання – документальні кадри з міських подій, ярмарків, парадів, відкриття навчальних закладів, музичних і циркових виступів. У 1910-х роках місцеві глядачі з особливим захопленням дивилися короткі сюжети про роботу залізничного вокзалу, урочистості біля Преображенського собору, святкування Водохреща на Дніпрі. Такі матеріали включали до програми кінотеатрів, викликаючи жваву реакцію публіки, яка впізнавала на екрані знайомі місця й обличчя.
Деякі ентузіасти намагалися знімати художні фільми – здебільшого екранізації театральних постановок або народних переказів. Для знімання використовували прості камери, а локаціями слугували міські подвір’я, сади, парки або приватні помешкання. Ролі виконували учасники театральних гуртків або місцеві аматори.
Ці початкові спроби не стали значними подіями в історії кінематографа, але мали важливі наслідки. По-перше, вони сформували аудиторію, готову сприймати український кінопродукт. По-друге, створили підґрунтя для майбутнього розвитку кіномистецтва в регіоні. У 1920-30-х роках на Дніпропетровщині з’явилися професійні кінопроєкти, зокрема документальні фільми про індустріалізацію та будівництво Дніпрогесу.
Значення і спадок: вплив на подальший розвиток кіно
Перші десятиліття знайомства з кінематографом створили у місті особливе глядацьке середовище. Це покоління шанувальників екранного мистецтва згодом активно сприйняло радянські фільми 1920-30-х років. Дніпровці розглядали кіно як вікно у світ змін, технологічного розвитку, колективізації, індустріалізації та військових подій. Кінематограф поступово набував ідеологічного навантаження, при цьому зберігаючи освітню та мистецьку цінність.
У радянський період Дніпропетровщина стала майданчиком для створення багатьох документальних фільмів. Камери фіксували будівництво гідроелектростанції на Дніпрі, запуск металургійних комбінатів, діяльність великих заводів. Ці стрічки поширювались усім СРСР і презентували регіон як символ промислового прогресу. Звісно, кінематограф служив також пропагандистським цілям, демонструючи “переваги соціалістичного способу життя” і прославляючи робітництво.
Паралельно в місті діяли студії фотохроніки, які зафіксували цінні кадри міського життя між світовими війнами, під час Другої світової та в роки відбудови. Ці матеріали згодом стали основою для документальних фільмів, які показували у навчальних закладах, робітничих клубах та заводських кінозалах. Місцева кіномережа розширювалась – від центральних кінотеатрів до пересувних кіноустановок у віддалених районах міста.
Пізніше у Дніпрі з’явились гуртки кіноаматорів, де молодь та дорослі створювали власні фільми різних жанрів – від коротких замальовок до соціальних нарисів і комедій. Протягом 1960-80-х років такі ініціативи процвітали при культурних центрах, технікумах та університетах. Деякі з цих студій взаємодіяли з професійними кінематографістами, забезпечуючи спадкоємність кінотрадицій міста.
Розглядаючи історичну перспективу, можна побачити, що кінематограф у Дніпрі розвивався як самобутнє явище, тісно пов’язане з ментальністю, інтересами та самоідентифікацією місцевої громади. Зародження кінокультури на початку XX століття створило міцний фундамент для всіх наступних етапів – від масового поширення кіноперегляду до розвитку місцевої документалістики та непрофесійного кіномистецтва.
Сьогодні ця рання сторінка кінематографічної історії краю джерелом творчого натхнення для сучасних митців, культурологів та творців нових форм візуального мистецтва у Дніпрі.
