Дніпро уславився багатьма талановитими режисерами кіно й театру, але особливе місце серед них посідає Тетяна Лукашевич. Її ім’я маловідоме для сучасних містян, але старше покоління миттєво згадає дитячий фільм “Підкинута” (Подкидыш) і легендарне “Муля, не нервуй мене!”. Саме Тетяна Миколаївна вміла перетворювати кіно на справжню магію, де діти щиро сміялися, пустували й навіть змушували дорослих замислитися над серйозними проблемами. Її фільми називали вікном у живий світ дитячих пригод, сповнений емоцій, несподіванок та щирості. А комедії – відпочинком для душі у нелегкі передвоєнні та післявоєнні роки. Далі на dnepr-trend.
Як складався шлях до слави?
Народилася Тетяна Лукашевич у листопаді 1905 року у Катеринославі, і ще з дитинства захопилася театром. Підлітком вступила до трупи братів Адельгейм і дебютувала у ролі Юдіф у трагедії Гуцкова “Аріель Акоста”. З того часу сцена стала її другою домівкою. Невідомо, як і де жила Тетяна у бурхливі роки революційних змін, але у 1922 році вона приїхала до Москви, щоб навчитися робити кіно. У 1927 році дівчина вже здобула диплом Державного інституту кінематографії (майбутній Всеросі́йський державний інститу́т кінематогра́фії імені Герасимова) й стала працювати асистенткою режисера. У 1932 році спробувала ставити фільми самостійно. Починала з науково-популярних, потім взялася за художні. Дебютний фільм “Злочин Івана Караваєва”, створений у 1929 році, комісія оцінила добре. Тоді фейлетон на популярну тему – розкрадання колгоспного майна продемонстрував її творчий підхід.
Але найбільшу славу принесли режисерці дитячі історії, бо вона змогла вловити у них щиру дитячу енергію. У кінострічках та на фільмувальному майданчику Лукашевич діти сміялися, пустували, вигадували власні витівки, а вона перетворювала ці моменти на живі, яскраві кадри. Кожен фільм був ніби маленьким святом – емоції дітей та їхні пригоди зачаровували глядачів і робили історії реальними. Тетяна Миколаївна довела: дитяче кіно може бути шалено веселим, захопливим і душевним водночас. А творити доводилося у далекі 1930-ті роки, коли про спецефекти навіть не чули, все трималося на майстерності режисера та акторів.
Про те, як Париж оживав на екранах
Фільм “Гаврош” вибухнув у 1937 році, немов маленький феєрверк дитячої допитливості та витівок. Тетяна Лукашевич перетворила класичну історію про французького хлопчика-сироту на справжню кінематографічну пригоду, де кожен кадр дихав життям. Вона рішуче змінила оригінал: Гаврош став хитрішим, кмітливішим і сміливішим, а його пригоди – яскравішими та динамічнішими. Звісно, з необхідними на той час нотками революційних настроїв та ідей. За сценарієм Лукашевич хлопчик рятував дітей каторжанина Туше, допомагав йому втекти з королівської в’язниці, а потім пліч-о-пліч воював поруч на барикадах.
Діти на майданчику не грали ролі, а жили ними: сміялися, сварилися, вигадували власні витівки, і Лукашевич вміло ловила це на камеру. Кожна сцена перетворювалася на цікаву гру: режисерка давала простір для імпровізації, і діти реагували на це щиро та природно. Переглядаючи фільм, глядачі почувалися поруч із героями: серед сміху, пустощів і маленьких перемог. Секрет Лукашевич у “Гавроші” – її магія роботи з дітьми та уважність до деталей. Вона дала маленьким акторам повну свободу емоцій, і вони стали не тільки героями сюжету, а й носіями живої енергії. Тому й фільм вийшов живим та емоційним.
Маленька дівчинка з великими пригодами
Другою спробою працювати з дітьми став для Лукашевич фільм “Підкинута” (Подкидыш), знятий у 1939 році. Сучасні критики назвали б його справжнім хітом, деякі фрази мешканці СРСР цитували ще протягом кількох подальших десятиліть. Найбільш культовою стала фраза героїні Фаїни Раневської – “Муля, не нервуй мене!”, яка миттєво пішла у народ. Сценарій про п’ятирічну Наталочку, яка втекла з дому, написали Агнія Барто та Ріна Зелена. Хоча Барто була відомою дитячою письменницею, у кіносценарії досвіду не мала. Однак її роботу прийняли без виправлень, бо радянському кіно тоді бракувало дитячих фільмів.
Режисеркою майбутньої стрічки призначили Тетяну Лукашевич, яка вже встигла довести свій талант у роботі з дітьми у “Гавроші”. Найбільшою проблемою для режисерки стали пошуки головної героїні. Батьки боялися відпускати п’ятирічних дітей на фільмування, а ті, чиї рідні погоджувалася, не могли зіграти потрібні сцени. Але нарешті знайшли Вероніку Лебедєву, яка продемонструвала неабиякий талант перед камерою. Щоправда, у житті дівчинка виявилася ще тим “бісенятком”, і вся фільмувальна група стогнала від її витівок.
Легендарний сміх та емоції
Складнощі виникли з тим, що маленька Наталка не могла постійно повторювати ті ж самі сцени з однаковим ентузіазмом. І тут на допомогу прийшла магія режисерки Лукашевич. Вона використала свій улюблений ігровий метод, який вже випробувала у “Гавроші”. Тетяна довго розмовляла з дівчинкою, вигадувала смішні історії про акторів і навіть поділилася таємницею, ніби Фаїна Раневська дуже жадібна й може випити газовану воду сама, ні з ким не поділившись. Результат був приголомшливий: у сценах із газованою водою Наталочка демонструвала справжні, щирі емоції, а глядачі сміялися разом із нею. Так Лукашевич вкотре довела, що вміє перетворювати дитячу гру на справжнє кіно.
Екранна магія весілля
Фільм “Весілля з посагом” (Свадьба с приданым) Тетяна Миколаївна створювала вже після Другої світової війни, у 1953 році. Їй поставили завдання зробити веселу радянську комедію на колгоспну тему, щоб обов’язково були потрібні ідеологічні акценти. Здавалося б, поєднати це було неможливо. Але талановита режисерка змогла. І зробила з простої п’єси справжній шедевр, де приваблювали яскраві характери, блискучий гумор та оригінальні пісні. Вона наче запропонувала глядачам запрошення на бенкет, і всі у кінозалі відчували себе гостями на цьому святі.
У кожному кадрі випромінювала жива енергія: сміх героїв, блиск очей закоханих, запальна музика. І навіть коли звучала офіційна “колгоспна” тема, Лукашевич підливала туди трішки іронії й тепла, перетворюючи штучні ідеологічні сцени на живі. Дуже допомогли їй у тому пісні, які спеціально для фільму написали поет Олексій Фатьянов та композитор Борис Мокроусов: “Зацвітає степ лісами”, “На ґанку твоєму” та “Хвалитися, мила, не стану”. Їх співали після прем’єри в усіх містах Радянського Союзу. А сцени весільних гулянь були поставлені настільки реалістично, що глядачі після перегляду виходили з кінотеатрів у піднесеному настрої, наче самі брали участь у цих подіях.
Радянська комедія з душею
У фільмі “Весілля з посагом” Лукашевич перетворила звичайних селянських дівчат і хлопців на справжніх героїв, за якими хотілося спостерігати й сміятися разом із ними. Жіночі образи у фільмі вийшли несподівано сильними й самостійними, і це додало стрічці нової, живої енергії. А ще навмисне зробила сюжет динамічним: діалоги пролітали, мов кулі, а ритм фільму не давав глядачеві нудьгувати жодної хвилини. Навіть ідеологічні сцени “підсолодила” гумором і піснями, щоб сприймалися легко, мов чарка на весіллі. Тому картина вийшла святковою, щирою та запальною. Талановита режисерка не просто зняла комедію, а подарувала країні ковток радості у важкі післявоєнні роки. Таємниця успіху цієї роботи – у творчих хитрощах: Лукашевич майстерно поєднала пісні та дії так, що вони стали невіддільними одне від одного.
Магія кадру Тетяни Лукашевич
У колекції Тетяни Лукашевич було 14 художніх фільмів, і всі вони мали більший або менший успіх. Однак жоден не залишився непоміченим. Талановита режисерка пішла з життя у 66 років, але її запам’ятали колеги по цеху як справжню чарівницю дитячого світу. Її фільми смішили, дивували і водночас змушували замислюватися. Тетяна Миколаївна чудово розкривала таланти великих та маленьких акторів, їхню природну грайливість і перетворювала кожну сцену на справжню магію. Саме тому ім’я Лукашевич увійшло до списку видатних діячів кінематографа й стало символом справжньої режисерської майстерності. До речі, створені Тетяною Миколаївною кінострічки легко відшукати в інтернеті, навіть у XXI столітті вони здатні викликати щирий сміх і подарувати чимало позитивних емоцій.
Джерела:
