Дніпро неймовірно вражає не тільки своєю історією, а й талановитими особистостями, які внесли свій вклад у розвиток міського акторства. Далі на dnepr-trend.in.ua читайте про містян, які знайшли своє покликання у театрі та кіно.
Лія Меджидівна Ахеджакова
Вона народилася 9-го липня 1938 року у тодішньому Дніпропетровську. Стала національною, заслуженою артисткою у акторстві. Дитячі роки проходили у родині театралів у Майкопі, із вітчимом Меджидом Салеховичом, який був головним режисером, та матір’ю Юлією Олександрівною, яка була артисткою у Адигейському драматичному театрі.
Вступає до Московського інституту кольорових металів, із якого у 1958-му році переводиться до Красноярська, але після Лія розуміє, що обрала хибний напрямок, тож вступає до ГІТІСу, повторюючи рішення рідного батька. Вже 1962-го року здобуває освіту у ДІТМі імені А. В. Луначарского.
Лія Ахеджакова за свою творчу кар’єру була на знімальних площадках багатьох відомих режисерів, її акторська гра вічно привертає увагу глядачів – її роль у роботі режисера Олексій Герман “Двадцять днів без війни”, мелодрамна картина Володимира Меньшова “Москва сльозам не вірить”. Але найбільш вразила своїм талантом вона у фільмах режисера Ельдара Рязанова, з яким вперше зустрілася у 1975-му році на зйомках “Іронії долі”. Вона удостоєна Державних премій, а про її талант глядачі пам’ятають навіть сьогодення.
Дмитро Ярошенко
Дмитро Олександрович Ярошенко народився 30 серпня 1986-го року в Жовтих Водах, що на Дніпропетровщині. Він знайшов своє покликання у національному театрі та кіно. Місією актора було лікувати душі людей, змушуючи глядачів замислюватись над проблемами людства.
Він – актор театру та кіно, став відомим серед глядачів як актор фільму “Заборонений”, де зіграв роль Василя Стуса. Дитинство минуло у рідних Жовтих Водах, де навчався у місцевому ліцеї, в якому ще й знаходився маленький театр. Вже у 8-му класі Дмитро бере участь у виставі “Ревізор” Гоголя, в якій відігравав Хлєстакова.
У 2003-2007 роки вчився на курсі Леся Танюка при Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Успішно завершивши його, із 2004-го року Ярошенко ставав провідним актором у театрі “ДАХ”. Там він задіювався у понад шести постановках – у трилогії про владу “Пролог до Макбета”, “Річард третій. Пролог”, “Король Лір. Пролог”, моно-вистава “Ідіот”, “Український Декамерон”. У постановках відігравав головні ролі, різні за характеристикою та поведінкою.
Дніпро пишається земляком Дмитром Ярошенком, який, немов лікар, своїм неймовірним акторським талантом передає ті емоції, які змушують глядачів замислитися над проблемами, отримати насолоду від постановки та в кінці аплодувати акторові стоячи.
В’ячеслав Довженко
В’ячеслав Валерійович Довженко все життя виборював почесне місце у національній індустрії театра та кіна. Народився 18 вересня 1976-го року у Дніпропетровську, є українським актором театра і кіно, випустився з Дніпропетровського театрально-художнього коледжу, став лауреатом у національних преміях кінематографії “Золота дзиґа”,“Кіноколо”, на офіційному рівні відзначився як “Заслужений артист України”.
В’ячеслав Довженко остаточно здобуває освіту в театральному училищі у 1995-му році. Один час він працював в Дніпропетровському музично-драматичному театрі імені Шевченка, проте із сумом покидає це місце. Його зацікавленість привертає відомий режисер із Дніпра Михайло Овсянников, який розповів йому про нещодавно відкритий власний ляльковий театр. Отримавши від нього запрошення на роботу у цьому місці, Довженко перебуває в захваті. Тут В’ячеслав Валерійович отримує для себе коштовний досвід участі в новаторський виставках, подружився з могутніми та відомими режисерами й педагогами, серед яких – Михайло Михайлович. Випробувавши себе у власній витривалості під час гастролей з виставками по школах міста, він захоплюється неймовірною радістю маленьких дітей від їх виступів на сцені, які чарували акторів своєю безпосередньою уважністю й гучними оплесками.
Золота формула успіху для актора – ніколи не здавайся посеред обраного напрямку, виборюй своє місце до кінця. Він готувався й до того, що все життя глядачі будуть натякати на його нездарність у акторстві, що це не його жанр, а досягнувши невпинною працею місце, ліпше віддати іншому лауреату. В’ячеслав Довженко тривалий період часу вів своєрідне змагання за місце під софітами, яким виборював перемогу на десятиліття вперед, і все ж таки він виборов почесне місце у індустрії кінематографу не тільки рідного міста, а й усієї України.
Костянтин Войтенко
Костянтин Олександрович Войтенко народився 23 серпня 1988-го року у тодішньому Дніпропетровську (зараз Дніпро). Він – український актор у театрі та кіно, після здобуття освіти у місцевій школі, навчається у технікумі. В цей період грає у “КВК” та їздить з нею із гастролями усією Україною. 2011-го року закінчує акторський напрямок у Київському державному театральному інституті імені Карпенка-Карого. З 2012 року стає актором у Київському новому драматичному театру під Печерськом, а серед його нових робіт стає участь у Коля “Король Іудейський” , Франк “Push Up або Під тиском” Бароне “Розпутник” слуга “Арлекіно – слуга двох панів” та інщі. Взяв участь у популярному талант-шоу “Україна сльозам не вірить”.
Участь у знімальних майданчиках Костянтин Войтенко почав брати ще із 2010-го року. Він бере участь у таких стрічках, як “Зозуля” “Порох і дріб” “Параджанов”, “Квиток на двох” та інші. Широка відомість до актора приходить у 2014-му році, коли прем’єрою стає комедійний сітком “Коли ми вдома”, в якому грає роль мікробіолога Паші Толмачова, що має прізвисько “Пірожуля”. Події серіалу розгортаються у квартирах пар, а сюжет побудований на коротких історіях із сімейного життя, в яких можуть побачити себе українці.
Микола Сектименко
Микола Григорович Сектименко народився 23 січня 1949-го року у Дніпродзержинську (нині це місто Кам’янське, що знаходиться поруч із Дніпром). Він – актор театру й кіно із неймовірним талантом, проте його життя закінчилось доволі трагічно.
Вчитися у вищих закладах для Сектименка вдавалося без особливих труднощів, проте серед однокурсників він ніяк не виділявся через свою суперечливість та складність у характері. Один раз він не приходив до вишу майже цілий семестр, коли із ним одночасно запланували екзаменаційну виставу із участю Миколи в головній ролі. Можливо для майбутнього актора було щось важливе у Дніпропетровську, саме тому йому було не до освіти. Але ж після довгого зникнення повернувся із талантом для першої репетиції.
Бере участь у картині “Зозуля з дипломом”, а вже в 1973 році за його участю ставиться прем’єра сімох кінофільмів – харизмою актора були зацікавлені режисери, адже вона доповнювала кожну картину. Він запам’ятався й особливим ставленням до себе, коли режисери запрошували актора на зйомки і без тренувальних кастингів. Таким чином Микола Сектименко став єдиним актором того часу, який запрошувався Леонідом Биковим для свого фільму “Ати-бати, йшли солдати” без кастингового етапу. Обдарований неймовірним талантом, він знімався у шедеврах кінографії за таким запрошенням, такого досвіду не було у жодного українського актора.
Проте через виявлені хвороби та алкогольну залежність, Микола Сектименко змушений повернутися у 2006 році до рідного Дніпродзержинська (нині місто Кам’янське, Дніпропетровщина), де провів свої останні роки життя зі своєю матір’ю.