Дніпровські емальєри

 

Емальєрство називають вічним мистецтвом . Можливо тому, що гартується воно високотемпературним випалюванням, наноситься на металеві та керамічні предмети для прикраси та щоб зберегти їх від кислотних та лугових пошкоджень. Вироби з емалі практично не підвладні руйнації. Вони витривалі до різних температурних, атмосферних впливів. Тому вічні, пише dnepr-trend.in.ua.

Історія

Гаряча художня емаль має свою багату історію. Ця давня техніка декоративно - прикладного мистецтва була відома ще в стародавньому Єгипті.

Її використовували для оздоблення ювелірних прикрас. Пізніше техніка гарячої емалі розвивалась у стародавній Греції.

В V столітті нашої ери в період Римської імперії художнє емальєрство була на високому рівні.В цей період у Візантії   народилась перегородчаста емаль, коли у заглиблення на металі вкладали  нарізані  з тонкого золота смужки і по контуру оздоблювали елементами декору. 

Багату і давню  історію художньої емалі має Франція.

Ємальєрство на території України.

На території України це декоративно-прикладне мистецтво започатковане в середині І тисячоліття до нашої ери, в період розквіту скіфської культури. Художня емаль була вже тоді на високому рівні. Її використовували для виразності орнаментів.

Наступний сплеск цієї техніки датується періодом ранніх слов’янських племен на території Подніпров’я, II-V століття нашої ери. Контакти з балтійськими племенами, мистецтво Римської імперії мали великий вплив на формування київської культури. Ранньослов’янські емалі подібні до римських за технікою виконання. Поширеними були прикраси  у вигляді браслетів, перснів, намиста. Загальна ознака виробів цього періоду – витончена ажурність.

Далі , в період занепаду Римської імперії ,звідки привозили сировину для емалі, цей вид мистецтва занепадає по всій Європі.

В Х столітті в Київську Русь завозяться  візантійські емалі, а з часом з’являються і свої майстри. Цей вид прикрас був доступним лише для князів та бояр, прикраси були дорогими і ексклюзивними. Давньоруська емаль вирізнялась яскравістю та виразністю. 

В період ХІІІ-XV століття знову відмічається спад у розвитку художньої емалі. Після монголо-татарської навали була перервана спадкоємність майстерності емальєрства. А вже в XVІ столітті емальєрна техніка знову відроджується і особливого поширення набуває техніка розписної емалі. Великий вплив на розвиток розписної емалі  мали станковий та монументальний живопис та графіка. Тому особливого розквіту художня емаль цього періоду досягла в містах з сильними художніми осередками. У Києві на території Києво-Печерської Лаври працювала майстерня художньої емалі ( в той період вона називалась фініфтяною).

XVІІІ століття відоме впливом художнього стилю рококо. Не оминув він і емальєрство. В прикрасах з’являються рослинні візерунки, різні фантастичні форми. Цей вплив знижує художню цінність виробів стилю українського бароко, який був притаманний до того часу і емальєрству.

ХІХ – ХХ століття ознаменувалось розвитком традиційної емалі як ювелірного мистецтва. Зростає кількість ювелірних майстерень і продукція стає масовою. В цей період у Києві відкрилась фабрика «Золотих і діамантових виробів»  Йосифа Маршака. Зараз це Київський ювелірний завод, який продовжує традиції відомого ювеліра. 

ХХ століття внесло новий вид художньої емалі – живописну емаль. Дві галицькі художниці – Олена Кульчицька та Марія Дольницька познайомились, перебуваючи у Відні в еміграції. Там і почали працювати  над живописною емаллю.

В радянські часи коштовності вважались надмірною розкішшю. Тому емаль стали використовувати в станкових творах. Більш масово це розвинулось уже в дев’яностих роках і на початку ХХІ століття. 

Ось така хвилеподібна історія розвитку цієї стародавньої техніки декоративно- прикладного мистецтва.

Дніпро – центр емальєрства

В Україні не так багато знаних емальєрів , але зараз помітно зросла увага до цього виду декоративно - прикладного мистецтва з боку митців. 

Місто Дніпро шість років тому стало центром українського емальєрства. Цьому сприяла діяльність приватного  Музею українського живопису, який на той час був новим, недавно започаткованим культурологічним проектом (відкрився в 2013 році). 

За короткий час це місце стало своєрідною меккою для творчих людей і цінителів мистецтва. Засновник музею,  дніпровський бізнесмен і колекціонер Олег Наумов,  ставив за мету ознайомити глядачів з багатогранною художньою школою регіону.

Але старт був наскільки вдалим, що діяльність музею розширювалась і збагачувалась новими проектами і задумами. 

Так народився музей в музеї – єдиний в Україні Музей художньої емалі. І ця подія закономірна для Дніпра , тому що засновник школи вітчизняного емальєрства, заслужений художник України Олександр Бородай родом з нашого міста. Саме він на одній з музейних виставок запропонував О.Наумову цю ідею. 

Олександр Бородай
 

Народився художник у 1946 році  у Дніпропетровську. Навчався у Дніпропетровському художньому училищі, яке закінчив у 1966 році. Через два роки стає студентом Київського художнього інституту. Мав чудових фахових учителів – М. Боровського, М.Родзина, Т. Яблонську. 

Його талант виявився різностороннім – монументаліст, емальєр, графік. В 1975 році став членом Національної Спілки Художників України.У 2008 йому присвоєне звання Заслуженого художника України. 

З 1972 по 1986 роки працював на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. Далі переїхав до Києва. 

В дніпропетровський період художником були створені відомі роботи – рельєфи у Дніпропетровському театрі опери і балету ( співавторство),  та розписи у Дніпропетровському музично - драматичному театрі імені Шевченка.

Роботи Олександра Бородая експонувались на багатьох міжнародних, всесоюзних, українських та персональних виставках. 

Митець брав участь у розписі Михайлівського золотоверхого собору та Покровської церкви у Києві. Його роботи зберігаються в багатьох музеях, в тому числі і в Дніпровському художньому музеї. 

Олександр Бородай достиг високої майстерності в техніці художньої емалі і щедро ділився своїми знаннями з учнями. Його твори – зразки сучасного , андеграундного мистецтва, які вміщують в собі елементи живопису, графіки, скульптури. О. Бородай першим в Україні застосував художню емаль в архітектурі. 

Художник завжди відгукувався на запрошення своїх земляків і завжди брав участь у виставках музею українського живопису. Одну із своїх відомих робіт, інсталяцію «Колиска для ненародженої дитини», Олександр Бородай подарував музею. Вона зайняла центральне місце в експозиції при відкритті Музею художньої емалі.

Колекція

Створенню Музею художньої емалі передував збір колекції зразків емальєрства з різних країн.  Тут були представлені мистецтва різних шкіл. Серед них китайська, французька та японська, які найбільше притягували увагу глядачів. І хоча експонатів було небагато, але це вже давало уявлення про те, які є види емалі і  про це декоративно-прикладне мистецтво. 

Колекція музею швидко поповнювалась і за короткий час експозиція вже займала два поверхи і мала чи не найбільшу кількість відвідувачів.

Фестивалі,симпозіуми, майстер-класи

Прямо в приміщенні музею обладнали майстерню, поставили сучасні печі. Керівником майстерні став відомий дніпровський  монументаліст і дизайнер Станіслав Юшков.

 Міжнародний фестиваль мистецтва художньої емалі приурочили до відкриття музею. На той час було зібрано понад 300 експонатів авторства різних художників зарубіжжя та України.

 А пізніше в традицію ввійшли симпозіуми майстрів - емальєрів.

За кілька років місто стало центром розвитку художньої емалі в Україні. На симпозіуми приїздили відомі майстри з Києва, Запоріжжя, Ужгорода, Луцька, Одеси та інших регіонів, а потім і з-за кордону.  

Майстри друкували ліногравюри , обпікали мідні пластини з малюнком, створювали прикраси. Ці роботи поповнювали колекцію музею.

Складна техніка малювання гарячою емаллю притягувала багатьох митців, чи просто бажаючих спробувати свої можливості. Тому в музеї стали регулярно проводити майстер-класи. 

Дніпровська школа емал’єрства

Зацікавленість живописців, графіків, ювелірів і навіть монументалістів технікою художньої емалі можна пояснити в бажанні розширити свої можливості в реалізації творчих задумів. 

Сьогодні говорять про дніпровську школу емальєрства, бо заснували її наші земляки, художники  Олександр Бородай та В’ячеслав Данилов. 

Станіслав Юшков був учнем О. Бородая, а у С.Юшкова навчався відомий дніпровський художник В’ячеслав Апет. 

Гаряча техніка з гарячим серцем.

Саме В. Апет став першим учнем у щойно створеній емальєрській майстерні. Не дивлячись на те, що він уже відомий, сформований митець зі своєю яскраво вираженою індивідуальністю, художник береться за освоєння техніки емалі з нуля. 
 

Він згадує, що то був цікавий період спалаху емальєрства не лише з боку митців, а і з боку глядачів, відвідувачів Музею українського живопису.  Це дуже стародавня техніка, вона досить складна, але і досить оригінальна і поза часом, тому йому  було цікаво спробувати. І чим складніше виявлявся процес, тим цікавіше було його освоювати. Художник досконало вивчав теорію, і все, що стосувалось його нового захоплення. Розповідає про процес творення просто і зрозуміло. Емаль – це скло, яке опалюється на металі. Основа - мідь, сталь, або срібло. Скло перетирається в порошок, а колір надають окиси металів. Цей порошок зволожується, наноситься на метал шпателем, поступово підсушується і кладеться в піч на кілька хвилин, в залежності від того, яка основа. Є легкоплавкі і тугоплавкі емалі. Для легкоплавкої вистачає півтори хвилини в печі. Температура сягає від 650°С до 820°С. 

Емалі мають три види: глухі, або непрозорі, прорізні і прозорі. 

Технологія небезпечна для здоров’я, тому треба дотримуватись техніки безпеки: захищати очі, обличчя. 

Під час роботи з сухою емаллю працювати необхідно  в респіраторах, щоб пил не потрапляв в легені.  

Поєднання творчості і технології

В’ячеслав Апет  привніс в емальєрство свої особливості, як живописець. Це декоративна техніка, а він додав в неї саме живописні елементи. Йому цікаво було повторити свої народжені на полотнах сюжети в емалі. Зараз тимчасово емальєрством не займається. Після навчання кілька разів на  запрошення брав участь  у симпозіумах уже як художник - емальєр. В Києві у Національному музеї українського декоративного мистецтва у 2018 році  пройшла виставка художньої емалі та живопису В.Апета під назвою”Спалахи”.

Зараз художник планує закупити обладнання, піч і оформити робоче місце в своїй майстерні. Але все, що стосується мистецтва емалі, має високі ціни. Тому поки що це у мріях.

Він говорить,що  якщо порівнювати купівельну  зацікавленість робіт з художньої емалі і живописних полотен, то домінує все таки живопис.

 На запитання, чи бачить він перспективи подальшого розвитку емальєрства у Дніпрі, відповідає оптимістично – перспективи завжди є. Наші дніпровські емальєри внесло саме живописність в цю техніку. І це, мабуть, відрізняє так звану дніпровську школу емалей.

А ще В’ячеслав Апет  впевнений,що в роботі з емаллю є співавтор – це піч. З нею треба домовлятись. Бо якщо ти заклав готовий малюнок, то щось обов’язково вийде. Але це може бути зовсім не те, що було закладене в твоєму творчому задумі. Піч іноді диктує свої правила, і доводиться по кілька разів переробляти вже готовий виріб, щоб отримати задумане. 

Пауза

Цей активний період дніпровського емальєрства почав затихати з переїздом до столиці разом з мистецьким проектом  Олега Наумова. Ускладнив ситуацію і коронавірус. Тому сьогодні у місті про емальєрство дещо призабули. Хоча майстерня працює і належить вона зараз до школи сучасного образотворчого мистецтва та дизайну імені Вадима Сідура. 

Гаряча емаль – техніка складна і привередлива. Може тому кількість бажаючих оволодіти нею незначна і фахівці по всій Україні перелічуються десятками. Олександр Бородай мріяв створити спілку, об’єднати майстрів емалі. Поки що не збулось. Але він зробив головне – відродив перервану традицію емал’єрства в Україні, залишив талановитих учнів і всіляко сприяв популяризації цієї старовинної техніки. 

 В Україні немає освітніх закладів, де б навчали мистецтва емалі,тому спадкоємність в передачі майстерності має велике значення. Хочеться вірити, що наше місто, яке свого часу стало центром своєрідного емальєрного буму, не втратить визнані позиції, і що прекрасне мистецтво художньої емалі буде розвиватись і далі.

Comments