XX століття подарувало багатьох музикантів, чиї імена ставали символами своєї епохи. Один із них – віртуоз скрипки Леонід Коган, який умів переносити слухача у світ музики, в якому кожна нота звучала життям самого митця. За радянських часів у Європі його знали як російського музиканта. У XXI столітті генія вшановують у музичних колах, існує Міжнародний конкурс скрипалів імені Когана. У його рідному місті приймає талановитих музикантів Дніпровська філармонія імені Леоніда Когана. Але про те, що цей легендарний маестро – українець, народжений у Катеринославі, знали одиниці з його оточення. І ця частина його біографії відома далеко не всім сучасним дніпрянам. Далі на dnepr-trend.
Малий геній і велика пристрасть
Леонід народився у листопаді 1924 року у катеринославській родині службовців – Бориса та Софії Коган. З дитинства захоплювався музикою, особливо любив українські пісні. Батько трохи грав на скрипці, показував ази малому. Коли побачив захоплення сина, подарував йому маленький інструмент, з яким хлопчик навіть лягав спати. Грати він почав у 4 роки, а у 9 вже переміг на конкурсі юних скрипалів у Харкові. Батьки навіть відправили Льоню на навчання до легендарного скрипаля-педагога Юрія Столярського. Але вже в Одесі хлопчик дізнався про раптову смерть батька, тому плани довелося терміново міняти.
Леоніда взяв до Особливої дитячої групи при Московській консерваторії асистент легендарного Леопольда Ауера, професор Абрам Ямпольський. Так розпочалася нова сторінка життя майбутньої зірки сцени. Хлопець спостерігав за дорослими музикантами, брав участь у концертах і конкурсах, чудово виступив на Першому міжнародному конкурсі скрипалів імені Генріка Венявського у Варшаві. Його юна гра вже тоді привертала увагу слухачів.
Перемога, яка відкрила світ
Світова популярність Когана прийшла не одразу. У радянській системі треба було заслужити право представляти країну на міжнародних сценах. Лише у 1947 році Леоніду пощастило взяти участь у І Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Празі, де він став лауреатом. Але шансів заявити про себе в Європі не було, допоміг унікальний випадок. У 1951 році у Брюсселі відновили Конкурс королеви Єлизавети, і королева особисто звернулася до Сталіна з проханням прислати радянських скрипалів. Представляти СРСР мав син Давида Ойстраха, але після жорсткої резолюції Сталіна “Послати і перемогти” молодого Ойстраха терміново замінили на Леоніда Когана.
Так молодий скрипаль, який ще навіть не завершив навчання у консерваторії, опинився на сцені Брюсселя. За один вечір Коган впевнено виконав усі 24 каприси Паганіні, а під час конкурсу блискуче зіграв Перший концерт Паганіні зі складною каденцією Соре. Журі визнало його беззаперечним переможцем. Тоді про талановитого юнака дізналися в Європі, його почали запрошувати до концертних залів і студій різних країн. Але обмеження радянської системи суттєво скоротили маршрут гастролей талановитого скрипаля.
Серце педагога та душа маестро
Після блискучої перемоги на молодого музиканта не могли не звернути уваги на батьківщині. У 1952 році Леоніда Когана запросили викладати у Московській консерваторії на кафедрі свого вчителя Ямпольського. Згодом він очолив кафедру скрипки й почав навчати обдарованих юнаків і дівчат з усієї країни. Студенти його дуже любили. Згодом композитор Родіон Щедрін згадував, що Леонід Борисович був надзвичайно доброю, чуйною людиною, стежив за долею своїх учнів, багатьом допомагав. Виховав чимало видатних музикантів, зокрема Валентина Жука та Екко Сато.
Але навіть при великому педагогічному навантаженні маестро не відмовлявся від концертів. Його репертуар був безмежним: від класики до сучасних композиторів. Часто грав твори Прокоф’єва, Шостаковича, Хачатуряна, Бабаджаняна. Коган працював із провідними диригентами, серед яких були Євген Мравінський, Курт Зандерлинг, Геннадій Різдвяний. Скрипаль завжди прагнув, щоб ритм твору звучав як живий організм, відображаючи душу музики, був дуже вимогливим до себе та до інших.
Сімейна музика Коганів
З початку 1960-х років Коган частіше виступав разом із дружиною, яка теж була обдарованою музиканткою. Композитори Левітін і Вайнберг навіть створювали твори спеціально для них. Згодом до сімейного ансамблю приєднався син Павло, з яким батьки записали потрійний концерт Вівальді. Молодша дочка Ніна спочатку акомпанувала батькові, а згодом стала піаністкою, яка впевнено продовжила сімейну музичну традицію. Востаннє Леонід Коган виступав у Великій залі Московської консерваторії у березні 1982 року, коли грав разом із дочкою під диригуванням сина.
Історія про скрипку для маестро
У 1982 році режисер Леонід Менакер запросив Леоніда Когана до роботи над байопіком “Нікколо Паганіні”. Йому довірили озвучити виступи видатного генуезького віртуоза, і на екрані музика Когана злилася з образом Паганіні так, що глядачам здавалося, ніби сам маестро втілився у радянського скрипаля. Фільм починався з документальних кадрів: мер Генуї брав із сейфа скрипку Гварнері, яка колись належала Паганіні, і ніби передавав її Леоніду. Італійська влада зробила рідкісний виняток – дозволила Когану виконати твори на легендарному інструменті.
Найцікавіше те, що своєї скрипки геніальний радянський скрипаль не мав. Офіційне пояснення – державна Держколекція, сформована з експропрійованих після революції інструментів, не могла дати йому нічого гідного. Бо більшість скрипок зберігалися у поганих умовах і ніколи не відновлювалися. Коган навіть звертався з проханнями, щоб йому дозволили виступати за кордоном довше, ніж іншим радянським музикантам, щоб зібрати гроші на якісний інструмент. Але легендарному скрипалю відмовили, бо боялися, що він залишиться в Європі. Однак і дарувати скрипку чомусь не квапилися, хоча такі можливості у радянських можновладців були.
Останні акорди генія
Березень 1955 року став для Когана тріумфальним. Радянський скрипаль приїхав на гастролі до Парижа, де його з нетерпінням чекали. Місцеві критики визнавали, що в усьому світі мало музикантів, які б зрівнялися з Леонідом у технічній майстерності та багатстві звучання. І маестро виправдав усі сподівання. Програма була надзвичайно насиченою: концерти Моцарта, Брамса та Паганіні під диригуванням Шарля Брюка. За один вечір Коган зіграв складні партії з тією легкістю та впевненістю, які згодом стали його візитівкою. Особливо запам’ятався присутнім концерт Паганіні. Газета “Фігаро” писала: “Якщо заплющити очі, здається, ніби перед тобою справжній чарівник”.
На двох концертах у залі Шайо зібралося понад 5000 слухачів, серед яких були відомі дипломати та парламентарі. Цей виступ дав змогу маестро реалізувати свою мрію – придбати скрипку, гідну свого рівня майстерності. Це був інструмент майстра Гварнері дель Джезу початку XVIII століття. Подальша музична кар’єра розвивалася не менш успішно. У 1955 році Леонід Борисович Коган здобув звання Заслуженого артиста СРСР, а незабаром його визнали й народним артистом. У 1976 році маестро вперше з’явився на міжнародній сцені вже не як учасник, а як член журі Міжнародного конкурсу королеви Єлизавети у Брюсселі. У 1980 році його запросили викладати у відомій італійській Accademia Musicale Chigiana, де навчалися найталановитіші музиканти світу.
Кінцева нота життя
Та попри всі заслуги та визнання, головною цінністю для Когана завжди залишалася скрипка. Він прагнув придбати Guarneri del Gesù – інструмент, який міг би ще повніше відкрити глибину його творчості, підкреслити кожну ноту. Однак в останні роки життя маестро держава суворо обмежила його виїзди за кордон, тому здійснити цю мрію так і не вдалося. Леонід Коган продовжував виступати, навчати, надихати своїми концертами слухачів. Та життя, як і музика, має свої непередбачувані ритми. У 58 років, під час поїздки на концерт до Ярославля, Леонід Коган заснув в електричці, тримаючи у руках відкриту книгу. І відійшов назавжди, залишивши світ у тиші, яку згодом заполонила його музика.
Джерела:
