Чимало постатей XX століття залишаються несправедливо призабутими, особливо це стосується творців радянських часів, коли справжня індивідуальність митця не визнавалася. Одним із таких діячів Дніпра був Володимир Колесник – талановитий диригент і педагог, який поєднав енергію творчості з глибокими знаннями. Його ім’я увійшло до списку найвідоміших представників української диригентської школи. Колесник прославився у Європі, але у рідному місті його майже не згадують, попри всі колишні заслуги. Далі на dnepr-trend.
Стежками війни і ранніх репетицій
Фото: Київська державна консерваторія імені Чайковського, де навчався Колесник
Володимир народився у 1928 році у тодішньому Дніпропетровську у родині робітників – Андрія та Ганни Колесників. У роки Другої світової війни разом із батьками евакуювався на Урал, де пішов працювати на завод. Навіть при великому навантаженні знаходив час, щоб вчитися грі на баяні. Після завершення війни, у 1948 році, став студентом Київської державної консерваторії імені Чайковського, навчався у класі видатного хорового диригента Григорія Верьовки. Його згадували однокурсники як хлопця, котрий щодня о п’ятій ранку пробирався крізь зимові завірюхи на Львівську площу, щоб до занять прорепетирувати за роялем читання партитури.
Наполегливість і талант дали результат. У 1949 році Володимира вже запросили до Київського оперного театру на посаду асистента хормейстера. Через кілька років, за рекомендацією Григорія Верьовки, він вже став хормейстером Київського державного театру опери та балету імені Шевченка. Талант проявився швидко: під час репетиції опери “Князь Ігор” молодий музикант вперше провів залаштунковий хор, коли досвідчений хормейстер не зміг впоратися з синхронізацією. Після чого Колесник отримав посаду головного хормейстера театру.
Висока школа диригента
З того часу Володимир диригував майже всі твори української класики та сучасності, які входили до репертуару Київської опери: від Гулака-Артемовського до Данькевича. Згодом критики визнавали, що за 19 років роботи він перетворив хор театру на високопрофесійний, організований колектив, відомий далеко за межами столиці. У 1969 році Колесник очолив Київську оперу вже як генеральний директор і художній керівник. Маестро прагнув наблизити український театр до європейських стандартів: створив наукову лабораторію, де народжувалися нові підходи до роботи, планував сезони на кілька років вперед, прислухався до глядацьких вподобань.
Під його керівництвом до трупи прийшли молоді, сповнені енергії співаки, а постановки ожили завдяки свіжим ідеям режисерів, художників, балетмейстерів і диригентів. Володимиру Андрійовичу вдалося осягнути величезний оперний репертуар, він працював із видатними композиторами, виступав зі світовими зірками сцени, зокрема Яном Пірсом, Бланч Тібор, Тересою Стратас. А ще брав участь у створенні музичних фільмів, записував оперні твори на платівки, викладав диригентуру у консерваторії та педагогічному інституті. Постановки опер Прокоф’єва “Війна та мир” і Майбороди “Милана” зробили Колесника лауреатом Всесоюзного конкурсу. А у 1960 році він здобув звання Заслуженого діяча мистецтв.
Нові обрії еміграції
Але доля раптом вирішила зав’язати мішок із подарунками. У 1972 році після зміни політичного курсу та наступу на українську культуру Колесника зняли з посади директора й головного хормейстера. Його відданість українській мові та класиці не могли пробачити. Перевірки, заборони та спроби підірвати авторитет – все це він отримав уповні. Але Колесник вирішив не здаватися й зміг із родиною емігрувати до Болгарії, а потім через Югославію перебрався до Відня. Там отримав можливість популяризувати українські твори, які вдома перебували під забороною, відкрити їх світові, зберегти живу традицію свого народу. Своє рішення музикант пояснював тим, що залишив батьківщину на знак протесту проти утисків культури і прав людини.
У Відні Колесники познайомилися з імпресаріо Сіднейської опери, який запросив їх виступати в Австралії. На початку 1973 року подружжя вирушило на новий континент, де їхні концерти стали важливою подією для української громади. Арії, романси українських композиторів, народні пісні – все це створило невидимий місток між Україною та діаспорою. Усі кошти від концертів Колесник передавав на допомогу тим, хто постраждав за право говорити й співати рідною мовою. Через рік роботи у Сіднеї родина вирішила перебратися до США. Український конгресовий комітет Америки організував турне з 16 концертів у найбільших містах країни. Великі зали були переповнені: приходили не лише українські родини, а й ті, хто вперше чув українську музику.
Українська музика на світовій сцені
У 1974 році музикант із родиною оселився у Торонто, де взявся за масштабну роботу: від хорових колективів до симфонічних і оперних постановок, від кантат та ораторій до концертів на підтримку української громади. Його діяльність перетворила українську музику у Північній Америці на потужний культурний рух. У 1978 році Колесник заснував у Торонто Товариство української опери Канади. Маестро запросив професійних співаків і поставив класичні українські твори, які до того в еміграції ніколи не бачили. Оркестр виконував ораторії “Неофіти”, “Святий Дніпро”, кантату Людкевича “Кавказ” за Шевченком. Кожен акорд передавав героїчність, драматизм і рідну козацьку енергію.
Подвигом називали у колах музикантів його роботу над 35 хоровими концертами Дмитра Бортнянського, рукописи яких Колесник знайшов у Лондоні. До 1000-річчя хрещення Русі-України він організував багатонаціональний хор і видав альбом із 5 платівок, які згодом перевипустили на CD. Кожен диск супроводив ґрунтовним історичним дослідженням, сучасні науковці визнали цю роботу цінним внеском у світову та українську культуру. Талановитий музикант із Дніпра понад 10 років очолював у Детройті Капелу бандуристів імені Шевченка, з якою об’їздив США та Канаду. Побував із гастролями й в Україні, навіть записав чимало народних та авторських пісень. Завдяки цьому дніпрянину капела здобула Державну премію імені Шевченка – визнання, на яке митець працював усе життя.
Школа української музичної еліти
У Канаді Колесник також започаткував літні семінари для хорових диригентів, де вивчали твори українських композиторів, аналізували їхню техніку та художню цінність. Молоді музиканти з Канади, США, Австралії, Аргентини, Бразилії охоче приїздили навчатися. Хормейстерка Марія Дитиняк згадувала, що саме ці курси сформували нове покоління диригентів і познайомили північноамериканську громаду з багатством української музики.
В останні роки життя Володимир Колесник готував до друку 12 хорових концертів і “Літургію” Веделя, рукописи яких зберігаються у Національній бібліотеці України імені Вернадського. Проєкт “Україна” передбачав навколосвітнє турне під прапором незалежної держави, щоб через музику донести духовні надбання України. Але реалізувати плани не вдалося.
Голос і дух української хорової культури
Талант не полишав музиканта до останніх днів, однак серце не витримало. У листопаді 1997 року маестро пішов у засвіти у Торонто, а через рік його перепоховали на Байковому цвинтарі у Києві. Прощання у фоє Київського театру опери та балету супроводжувалося камерною музикою й хоровим виконанням “Козака несуть” Леонтовича – мелодії, яка проводжала творця серцем рідної України.
Володимир Колесник все своє життя намагався зробити українську музику близькою та зрозумілою для кожного. Він не лише ставив опери та хорові концерти, а й дарував їм душу, зберігаючи народну мелодику. Завдяки його енергії та любові до рідного краю українська сцена оживала, а українська діаспора відчувала підтримку батьківщини навіть за тисячі кілометрів. Колесник став тим містком, який поєднав серця людей за кордоном із музикою та Україною, за що йому завдячує не одне покоління емігрантів.
Джерела:
