Знаєте, бувають такі особистості, чий талант просто вражає з перших нот. Саме такою є Валентина Іванівна Коваленко – видатна оперна співачка, народна артистка України, володарка неймовірного драматичного сопрано та одна із засновниць Дніпровського театру опери та балету. Далі на dnepr-trend.
Дитинство на Приоріллі
Повоєнний травень 1946 року, маленьке село Йосипівка на Дніпропетровщині (сучасна Личківська громада Самарівського району). Саме тут, у цьому мальовничому куточку Приорілля, народилася маленька Валя. Цікаво, що цей край подарував світу чимало талановитих особистостей. Мабуть, є щось особливе в цій землі, якась магія, що наповнює душу красою і відкриває двері у світ мистецтва.
“Пам’ятаєте відчуття теплого літнього дня в дитинстві?” – часто запитує Валентина Іванівна, згадуючи своє дитинство. “Гарячий пісок під ногами, прозора вода Орелі, крізь яку видно маленьких рибок і біле піщане дно. А ще – безкрайнє зоряне небо, запах свіжого сіна, коли поверталися з батьками зі степу… Хотілося співати, читати вірші – і я співала! Тепер розумію, що то були моменти справжнього щастя”. На жаль, щасливих днів у важкі повоєнні роки було не так багато.
Родина Свириденко (дівоче прізвище Валентини) жила скромно. Батько, Іван Григорович, фронтовик, працював у місцевій школі вчителем німецької мови та трудового навчання. Мама, Галина Петрівна, працювала в колгоспі за трудодні. В сім’ї було три доньки, Валя – середня. Як і всі діти в ті часи, вона допомагала по господарству: пасла гусей, доглядала телят, працювала на городі.
Ви не повірите, але історія родини Валентини сповнена цікавих переказів! Одна з таких історій – про її дідуся, Петра Івановича Свириденка. Саме від нього дівчинка успадкувала чудовий музикальний слух і неймовірні вокальні здібності.
Шлях до мрії
У рідному селі Валя закінчила початкову школу, а старші класи відвідувала у Бузівській середній школі, до якої доводилося долати 5 кілометрів щодня. Повірте, навчалася вона на відмінно – закінчила школу зі срібною медаллю, маючи лише одну “четвірку” з фізики.
Знаєте, що цікаво? В школі вона не тільки співала в хорі під керівництвом чудового педагога Віри Василівни Волікової, але й встигла опанувати… керування трактором! Так-так, майбутня оперна діва мала посвідчення механізатора.
Проте головною її пристрастю завжди залишалися музика і спів. Тому після школи Валентина вступила до Дніпровського музичного училища на вокальне відділення. Батько спочатку не розумів такого вибору – вважав спів розвагою, а не серйозною професією. Та минуть роки, і батьки ще встигнуть побачити успіхи доньки та пишатися нею.
В училищі дівчина навчалася у класі Серафими Давидової. Було непросто – заняття тривали з ранку до вечора, але кожна мить приносила задоволення. З особливою теплотою Валентина згадує своїх викладачів: Андрія Гетьмана, Анатолія Кулагіна, Михайла Обермана та інших. Саме вони допомогли їй опанувати секрети творчої майстерності та розкрити красу світу мистецтва.
Можете уявити, яким досягненням було вступити до Московської консерваторії імені П. Чайковського? А Валентині це вдалося! Її прийняли до класу відомої викладачки Надії Суховіциної.
“На ті часи цей навчальний заклад був справжнім Храмом Музики”, як казала Валентина Іванівна. “Уявіть собі, я застала період, коли серед викладачів були такі легенди як Сергій Лемєшев, Євген Рацер, Ніна Дерліак!”.
Хоча матеріально жилося скрутно (стипендії не вистачало, доводилося підробляти), дівчина з задоволенням навчалася, відвідувала концерти, вистави, музеї. Столиця вражала своїми можливостями, і вона намагалася використати кожну мить для саморозвитку.
Народження зірки
1974 рік, тодішній Дніпропетровськ. Місто в очікуванні визначної культурної події – відкриття театру опери та балету. Нарешті це місто з багатими культурними традиціями отримало власний професійний музичний театр!
26 грудня 1974 року оперою Олександра Холмінова “Оптимістична трагедія” розпочався перший сезон Дніпровського державного театру опери та балету. А вже 3 січня 1975 року на сцені зазвучала опера Олександра Бородіна “Князь Ігор”, де партію Ярославни виконала молода випускниця консерваторії Валентина Коваленко.
Це був момент здійснення мрії дівчинки з маленького села! Музикознавці одразу відзначили неймовірний талант молодої артистки. У пресі згодом напишуть, що “цього вечора народилася співачка, актриса, солістка нової опери”.
Вистава мала приголомшливий успіх. Глядачі були вражені професійним ансамблем вокалістів, балетною групою з майстерним виконанням “половецьких танців”, злагодженою грою оркестру під керівництвом диригента Петра Вариводи, яскравими декораціями, створеними під керівництвом головного художника Анатолія Ареф’єва. Оплески не стихали, артистів довго не відпускали зі сцени.
Всього за три роки після дебюту на сцені Дніпровської опери Валентина Коваленко вже отримала почесне звання “Заслуженої артистки УРСР”! Це сталося у 1978 році, коли її талант було визнано не лише місцевою публікою, але й на республіканському рівні.
Знаєте, що відзначали мистецтвознавці, говорячи про неї? Не лише чудові вокальні дані, але й неймовірний акторський талант. “Про незвичайну широту її творчих горизонтів говорять такі контрастні партії, як Аїда в опері Дж. Верді та Бесс у “Поргі і Бесс” Дж. Гершвіна”, – писали критики. “Її Аїда була втіленням щирого, відданого жіночого кохання. А Бесс захоплювала своїм оптимізмом, що виливається через край”.
А ви бачили її у ролі Одарки з “Запорожця за Дунаєм”? Повірте, це один із найулюбленіших образів серед глядачів! У цій партії співачка продовжувала виступати, демонструючи “силу і владність такої собі української Валькірії”. Цікаво, що пісня Одарки “Ой казала мені мати” з третьої дії опери у виконанні Валентини Іванівни звучить настільки природно, що здається справжньою народною піснею.
Творчі виклики
Знаєте, за роки своєї творчої діяльності Валентині Іванівні доводилося вирішувати багато складних завдань. Один із таких викликів пов’язаний з кіномистецтвом.
Ситуація склалася так: на кіностудії імені О. Довженка вирішили зняти фільм-виставу за оперою К. Данькевича “Богдан Хмельницький” (до речі, саме ця постановка Дніпровського театру опери та балету отримала престижну Державну премію імені Т. Г. Шевченка у 1978 році).
Коли кінематографісти прослухали оперу, то запропонували Валентині Іванівні щось неймовірне – зіграти одразу дві ролі в одному кадрі! Можете собі це уявити? Це були абсолютно різні за віком і характером персонажі: красуня Гелена, дружина Богдана Хмельницького, та стара Варвара, яка викриває підступність полячки. У цьому кінематографічному трюкові співачці допомогла артистка хору Наталія Пєтухова. І завдання було блискуче виконано!
А знаєте, яка роль була однією з найулюбленіших для Валентини Іванівни? Це Флорія Тоска з однойменної опери Джакомо Пуччіні. Вона виконувала цю партію протягом 15 років на сцені нашого театру в парі з чудовим партнером і добрим товаришем Едуардом Срібницьким.
Неважко здогадатися, з яким хвилюванням Валентина Іванівна чекала оновлену постановку “Тоски” у 2024 році, де головну роль виконувала оперна діва сучасності Марія Максакова. За лаштунками актриси зустрілися, мали нагоду поспілкуватися. Валентина Іванівна високо оцінила вокальну майстерність і акторський талант пані Марії, адже вона дійсно прожила, пропустила крізь себе цю роль!
Трохи про особисте життя
Знаєте, Валентина Іванівна відбулася не лише як актриса й особистість, але і як жінка, дружина. Вона кохала сама і її любили. Народила доньку, дочекалася двох онуків. На жаль, ніхто з нащадків не пов’язав себе з музикою, але всі неймовірно пишаються бабусею Валентиною.
І не лише тому, що вона відома співачка… З нею можна говорити на будь-які теми, з нею легко і затишно, вона переконлива оптимістка. А ще, між нами кажучи, тільки вона може приготувати за особистим рецептом неймовірно смачні котлетки!
Вражає те, з якою теплотою Валентина Іванівна згадує своїх партнерів по сцені минулих років, з якою повагою говорить про своїх молодих колег, учнів (кілька років співачка викладала у Дніпровській Академії музики). Вона казала, що молоді – вони інші й кращі, бо за ними майбутнє. Погодьтеся, така поведінка може вирізняти лише самодостатню і щедру особистість.
Приємно усвідомлювати, що шанують і пам’ятають Валентину Іванівну і в рідному селі. Примітно, що у 2009 році земляки навіть відкрили музей, присвячений своїй славетній землячці!
Джерела:
