Мистецькі мости між минулим і сьогоденням. Згаслі зірки Дніпровського Національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка

Театральне мистецтво – явище за модним нині визначенням - «онлайн», зараз і тут. Звичайно, є телебачення, яке може записати виставу і  показати на екрані. Але той живий контакт, енергетику артистів, яка фонтанує зі сцени, можна відчути лише в глядацькій залі, пише dnepr-trend.in.ua.

Минуле століття було щедрим на театральні таланти нашого міста. Старше покоління пам’ятає імена неповторних і незабутніх акторів, що стали легендами. Був період, коли в театри ходили саме на акторів, не вибираючи вистави, а відслідковуючи нові ролі улюблених митців. Пройшло не так багато часу, а молодь уже і не знає зіркових земляків, що прославили свого часу  Дніпровський Національний академічний український  театр ім. Шевченка. Далі про деяких із них.

Зінаїда Хрукалова 

«Наша Зіна може все» - так говорили про Зінаїду Хрукалову. І це була правда. В п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття важко було знайти мешканця міста, який би не знав, хто така Хрукалова.

 Її сценічні образи такі різноманітні і яскраві, а кількість зіграних ролей просто вражає.І це переконує в тому, що акторське амплуа для неї було необмеженим. Вона справді уміла все. Донна Анна в «Камінному господарі» Лесі Українки, Ваніна в «Житейському морі» Карпенка-Карого, Стеха в виставі «Назар Стодоля» за твором Тараса Шевченка, Василина у «Трембіті» Ю. Мілютіна… Це лише кілька образів в довгому переліку сценічних доль,зіграних на сцені Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Шевченка. 

Але є ролі,які стали знаковими і для актриси і для театру. Саме такою була робота в виставі «Навіки разом», роль дружини Богдана Хмельницького Ганни Золотаренко. Її монолог досі пам’ятають ті, хто мав щастя дивитись цю виставу: «З дороги,нелюди! Іде жона Богдана! Я не сама, зі мною Україна! І вас вона у гніві спопелить!».

У неї був сильний, красивий голос. Практично всі актори музично-драматичного театру в ті часи вміли співати, танцювати і володіти мистецтвом слова. Хрукалова була закохана в свою професію і віддавала їй весь свій час, відточуючи свою майстерність до досконалості. 

 

Народна Артистка України, лауреат найвищої на той час нагороди, Державної премії СРСР Зінаїда Хрукалова двадцять п’ять років очолювала Дніпропетровське відділення  Українського театрального товариства. Зірка епохи, яка минула... 

Людмила Бондаренко

Про цю яскраву особистість мені писати легко, тому що я була знайома з нею  протягом кількох років, запрошувала її на телепередачі  і спілкувалась з актрисою. 

Перше, що вражало в ній – це голос, його діапазон і сила! Сильне сопрано широкого діапазону.  Вона співала завжди. Коли колектив виїжджав на вистави по селах, Людмила Бондаренко любила поспівати прямо в автобусі. Вона ніколи не кутала шию і не берегла горло. Голос її завжди лився вільно і легко, як дзвінкий  струмочок, в якому ніколи не закінчується вода.

Актриса мала непростий характер, могла приструнити кого завгодно, незважаючи на посади і звання. Дехто її навіть побоювався. Але зла вона ніколи не пам’ятала, каменя за серцем не носила, була пряма і відкрита.

Л. Бондаренко родом з Харківщини, там же закінчила музичне училище. У наше місто приїхала в 1951 році і до кінця свого життя працювала в Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі ім. Шевченка. Дуже любила українську класику. «Майська ніч», «Сватання на Гончарівці», «Сорочинський ярмарок»  - у цих виставах актриса розкрила свій талант у повну сила. 

Народна артистка України Людмила Бондаренко – це ціла епоха в театральному мистецтві нашого міста.

Марат Стороженко 

Марат Стороженко приїхав у наше місто в 1966 році. До цього закінчив Харківський інститут мистецтв і недовго працював у Кіровограді. Йому поталанило зустріти “свого” режисера, який розгледів в молодому статному акторові  ще не розкритий талант. Це був відомий театральний діяч Ілля Кобринський, народний артист України, лауреат Державної премії СРСР. Саме він доручив акторові зразу головну роль у виставі «Перебіжчик» за п’єсою А. і П. Тур. 

І як це іноді буває з талановитими людьми, після прем’єри на ранок актор прокинувся знаменитим!

Етапною у творчості Стороженка стала роль царя Креонта в виставі Г. Кононенка «Антігона» за трагедією Софокла.

Йому однаково піддавались і класика, і сучасність. Талант мав багатогранний. Зіграних ролей вистачило б не на одну акторську долю. Я пам’ятаю хвилини акторського тріумфу, коли в кінці вистави при виході Марата Стороженка на поклон весь зал піднімався і стоячи аплодував талановитому акторові. 
 

Народний артист України Марат Стороженко, в його честь заснована театральна премія.

Володимир Шевченко

Народний артист України Володимир Шевченко прожив недовге життя. Приїхав він у наше місто в 1962 році, після закінчення Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. 

Він був гармонійним і в ліричних ролях і в драматичних, в комедії і трагедії. Я мала змогу дивитись вистави за кулісами і оте миттєве перевтілення актора, коли він жартома щось говорив перед самим виходом на сцену, а потім з першим кроком на публіку ставав зовсім іншою людиною, мене завжди вражало.

Я плакала, сидячи в залі, разом з глядачами на виставі «П’ять діамантів Тев’є-молочника» за п’єсою Шолом-Алейхема, в якій Шевченко грав головну роль. 

Володимир Шевченко був беззаперечним талантом.

Його ролі увійшли в перелік кращих творчих досягнень шевченківців в вісімдесяті роки.

Андрій Білгородський

Народний артист України Андрій Білгородський прослужив на сцені Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім.. Шевченка сорок п’ять років, починаючи з 1936 року. Його акторська діяльність налічує близько триста ролей, і біля ста вистав він поставив як режисер. 

Його зовнішність більше підходила до комедійних ролей  і він був справді неповторний у цьому  амплуа. Але акторові була під силу найскладніша драматургія і невисокий зріст, повненька статура зовсім не заважали грати складні драматичні ролі в виставах «Овід», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Оптимістична трагедія».

В житті він був людиною відповідальною, весь час клопотав за когось, комусь допомагав. Але любив і пожартувати.У нього не було ворогів. Його любила і поважала вся театральна трупа. 

Плеяду талановитих акторів продовжили молоді . Театрові є і сьогодні ким гордитись. Але саме ці легендарні імена вписані в його історію минулого століття.

Comments