Є міста, які мають власну кінематографічну пам’ять, і Дніпро – одне з них. Саме там на початку XX століття оператор Данило Сахненко створював перші українські фільми, а через багато років – сформувався Міжнародний фестиваль екранних мистецтв “Дніпро-cinema” імені Данила Сахненка. Це стало вдалою спробою повернути місту його екранний голос, де у спільному просторі зустрічаються дебютанти та досвідчені автори, документалісти й експериментатори. Фестиваль відкриває нові імена, підтримує тих, хто тільки шукає своє місце у творчому світі, і водночас нагадує: українське кіно має дуже глибоке коріння. Далі на dnepr-trend.
Як Дніпро тримає фестиваль імені Сахненка?

Цей захід у Дніпрі фактично зібрала та роками утримувала у русі директорка Дніпропетровського Будинку мистецтв, секретарка НСКУ Валентина Слобода. Саме за ініціативи відділення Національної спілки кінематографістів України поступово сформувався фестиваль, який із 2006 року має ім’я Данила Сахненка – одного з засновників українського кіно, першого оператора та режисера з Катеринослава.
Не один рік члени Дніпропетровського відділення НСКУ займаються пошуком і збиранням матеріалів про життя та творчість Сахненка, формуючи з фрагментів майже втрачений контекст раннього українського кіно. Цього дніпрянина належно вшановують і на фестивалі: премія імені Данила Сахненка є найвищою нагородою року у галузі кінематографа.
Учасники представляють творчі екранні роботи у номінаціях:
- ігрове кіно;
- документальне кіно;
- телевізійні жанри;
- анімація;
- студентські роботи;
- дитячо-юнацька творчість.
Окремий пласт історії фестивалю сформував 2012 рік, коли до 100-річчя від дня прем’єри першого українського фільму, створеного Сахненком, організували масштабну театралізовану реконструкцію процесу першого фільмування. Тоді долучилися історики-науковці, студенти, актори, спортсмени кінно-спортивної школи, представники кінної міліції, козацькі громадські організації з різних міст України. Не залишилися осторонь і тренери та учні позашкільного закладу “Спас-штурм”, фольклорні колективи, мешканці Лоцманської Кам’янки. Фільмування тоді вели оператори з 8 творчих груп різних міст України.
Як фестиваль “Дніпро-cinema” вийшов на міжнародну сцену?

Організаційна конструкція фестивалю “Дніпро-cinema” тримається на кількох надійних опорах, котрі стали співорганізаторами:
- Дніпровській міській раді;
- обласному управлінні культури та мистецтв;
- місцевому осередку НСКУ;
- Дніпровському міському телевізійному театрі.
Це стало єдиною робочою системою, яка дала можливість фестивалю виживати й розвиватися у різні часи культурної політики. Найпомітніше розширення відбулося у 2009 році на 5-річний ювілей. Тоді фестиваль відкрився для різних рівнів кінематографічного досвіду. Програма охопила ігрове, документальне, науково-пізнавальне та дитяче кіно, окремо запровадили номінацію “Фільм про Дніпропетровськ”. Цей крок змінив саму логіку сприйняття фестивалю – він став не лише оглядом робіт, а й способом фіксації міської ідентичності через екран.
Дніпро-cinema: між війною, кризою та відновленням

У 2011 році фестиваль вийшов за межі національного контексту: у Дніпропетровському національному університеті були представлені роботи з 12 країн, що суттєво розширило міжкультурний діалог. У програмі також демонстрували фільми, присвячені українській інтелектуальній історії:
- “Безсмертя. Доля Валер’яна Поліщука”;
- “Соловецькі в’язні з України. Микола Зеров”:
- “Розстріляне відродження”.
Після вимушеної паузи у 2022–2023 роках, яка виникла через фінансові проблеми, пандемію та повномасштабну війну Росії проти України, фестиваль таки повернувся у 2024 році. Учасники представили понад 80 робіт різних форматів. Символічним маркером відновлення стала перемога у номінації “Телевізійні роботи” стрічки “Шлях Свободи” запорізького медіаоб’єднання “На дотик”.
Які фільми зламали уявлення про короткий метр?

У різні роки “Дніпро-cinema” тримався на короткометражках, документальному кіно та експерименті – і саме там найчастіше з’являлися роботи, які потім розходилися по фестивалях вже більш вагомих масштабів. Регулярно виринали дебюти нової української хвилі: молоді режисери приносили сюжети сирі, але влучні за інтонацією. Частина з них пізніше виходила на Docudays UA та “Молодість”.
Паралельно фестиваль став накопичувати сильну документалістику про війну на сході України – не як хроніку подій, а зшиті особисті історії, де бої читалися через побут, втрати, мовчання. Поступово оформився й експериментальний блок Міжнародного фестивалю: відеоарт і гібридні форми, які працювали з міськими архівами, пам’яттю та ідентичністю Дніпра.
Дослідники визначають такі характерні відмінності за роками:
- 2017 – короткометражні дебюти українських режисерів;
- 2018 – прорив короткометражок, у лідери вийшла “Технічна перерва” режисера Пилипа Сотниченка;
- 2019 – дуже сильні короткометражні фільми, журі найкращою визнала роботу “Штангіст” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука;
- 2020 – документальні стрічки про бойові дії на сході України з підкресленням особистого досвіду війни;
- 2021 – експериментальний відеоарт та міжнародні короткометражки з Європи.
У цій логіці фестиваль спрацював як своєрідний фільтр часу через зміни форматів українського кіно: від перших спроб і дебютів до складніших форм, де документалістика вже не пояснювала реальність, а намагалася її фіксувати.
Як Ігор Родіонов відновив перше українське кіно?

Фото: режисер Ігор Родіонов
Першим лауреатом премії Данила Сахненка на Міжнародному фестивалі екранних мистецтв “Дніпро-cinema” став режисер, сценарист і письменник Ігор Родіонов. Він відштовхнувся від першого українського фільму, який створив Данило Сахненко – “Запорізька Січ”. Цю стрічку сучасники називають першим українським повнометражним ігровим кіно, хоча воно радше існує як слід.
Відомо, що фільмування колись проводили у Лоцманській Кам’янці, вибір місця теж був частиною ідеї. Автори шукали берег Дніпра між Катеринославом та Олександрівськом, щоб ландшафт “працював” як історія, а не фон. У газетних статтях 1911 року журналісти описували масштаб фільмування як окрему подію:
- у батальних сценах брало участь понад 400 людей;
- у кадрі з’являлися гармати й човни.
І це виглядало як спроба відтворити не декорацію, а рух живої історії. Консультантом був відомий український історик Дмитро Яворницький, який ще й передав зі свого музею речі, які додали сценам реальності: одяг, зброю, побутове начиння запорожців. Музику для фільму написав Стрижевський, а декорації створив художник-самоук Єлисей Шаплик. На жаль, від цієї кінострічки залишилося лише 4 кадри, тому відновлювати минуле режисеру Родіонову довелося радше за власною уявою.
Про синопсис у ранньому українському кіно

Ігор Родіонов під час роботи не приховував: “мова” картини не збереглася, бо кіно тоді було німим. Тому реконструкцію довелося відновлювати через непрямі джерела. Одним із них стала газетна стаття у “Київських відомостях” за 1911 рік. На думку Родіонова, для його роботи цінним було навіть не саме повідомлення, а те, що воно фіксувало епоху, в якій ще не існувало сценаріїв. Тільки стислий виклад сюжету, який формував каркас подій та головну ідею. І все ж таки навіть із таких скромних “уламків” режисеру Родіонову вдалося підготувати матеріал, який приніс йому першу премію. А ще – знайомство з першим оператором Катеринослава, який першим намагався показати Запорозьку Січ як живу дію, а не легенду.
Чому повернення фестивалю “Дніпро-cinema” стало маркером міста?

Фестиваль “Дніпро-cinema” став не лише однією з афіш кіно Дніпра, а й своєрідним майданчиком, де місто час від часу дивиться на себе через сюжети. У щоденному міському побуті Дніпро зазвичай “зчитується” через заводи, транспорт, великі інфраструктурні рішення, але фестиваль щоразу витягує на поверхню багату колекцію різноманітних історій:
- знятих на телефон;
- зафіксованих у документальних кадрах;
- переосмислених у студентських роботах;
- зібраних у короткометражках.
І саме через це локальні номінації та міські теми працюють сильніше за будь-які загальні гасла. Бо вони повертають Дніпру образ, який складається з конкретних людей і ситуацій. Є у фестивалю й інший рівень – професійний, менш помітний, але критично важливий. Для молодих режисерів та авторів участь у заході – це реальний шанс вийти на вищий рівень творчої діяльності. Так що Міжнародний фестиваль “Дніпро-cinema” став своєрідним містком між регіонами та великою кіноіндустрією. Без пафосу, але з практичним ефектом. А його повернення у 2024 році сприймається ще й як ознака того, що культурна інфраструктура міста не розсипалася під тиском війни. Навпаки – адаптувалася й продовжує гуртувати людей навколо спільних поглядів на реальність.
Джерела:





