У Дніпрі багато талановитих музикантів, але одним із найяскравіших став Станіслав Толкачов, який заклав основи української техно-сцени. Виступ у легендарному берлінському клубі “Berghain” у 2014 році став для нього не просто шоу, а входженням у вищу лігу електронної музики. Талановитий музикант завоював увагу світової аудиторії, і з того часу невтомно створював музику, яка поєднувала глибоку філософію й технічну майстерність. Саме його виступи в Європі стали асоціювати з унікальним українським техно. Творчість Толкачова – це не просто треки, а історія, яка розповідає про нову хвилю електронної культури з України. Далі на dnepr-trend.
Живий звук андеграунду
Станіслав народився у Дніпрі. З дитинства виявляв здібності до малювання, тому батьки віддали його до художньої школи. Хлопчик звик бачити світ через лінії, тіні й просторові форми, що теж вплинуло на розвиток його музичної кар’єри. Спочатку обрав фах будівельника, здобув диплом Дніпровської академії будівництва та архітектури. Засвоєні науки привчили мислити структурно, що позначилося й на музиці. Його витвори іноді порівнюють з модерністськими будівлями з бетону й сталі.
У буремні 1990-ті роки Толкачов раптом відкрив для себе електронну музику. Все починалося як експеримент: IDM, ambient, noise. Його приваблювала не сцена, а саме звук – неочищений та відвертий. Але згодом у цьому експериментальному шумі почав прорізатися чіткий ритм. Пізніше Станіслав розповідав журналістам, що завжди робив музику не для танців, а для мислення.
Перші виступи музиканта відбувалися у маленьких клубах, творчих підвалах, на андеграундних тусовках, треки розповсюджували на касетах. У цьому середовищі Толкачов визначав свою ідентичність – не стільки музикантом для танцмайданчика, скільки хронікером стану душі в урбаністичному мороці. Пізніше, вже на хвилі слави, Толкачов визнавав, що найкращим натхненням для його музики стало саме життя на пострадянському просторі.
Тонкощі українського техно
Варто згадати, що українське техно – це не просто музика, а звукове відображення реальності, у якій жорсткість, тривога та внутрішній спротив стали частиною культурного ДНК. Його звучання часто суворе, індустріальне, з глибокими басами та холодними текстурами – як луна постіндустріальних ландшафтів, заводських кварталів та урбаністичного хаосу. Техно дало молоді можливість говорити про досвід, який не вкладався у слова: про нестабільність, боротьбу, травми, виживання.
Багато сучасних українських музикантів віддають перевагу андеграунду, свідомо уникаючи комерційного звучання на користь експерименту та щирості. В їхній творчості відчувається філософська глибина, тиша та порожнеча, що залишаються після розпаду старих структур. У Києві, Харкові, Львові, Одесі вже сформувалися активні сцени з власною естетикою, де техно став простором для самовираження, бунту та самоаналізу. Особливе місце посідають концерти, де музиканти працюють із аналоговим обладнанням, створюючи живий звук.
Роль Толмачова у розвитку українського техно
Внесок Станіслава у розвиток жанру важко переоцінити, він не просто створював музику, а формував унікальний стиль, який відрізнявся від інших виступів глибиною та інтелектуальністю. Його треки будувалися як складні конструкції, де кожен звук мав своє місце і вагу. Толмачов одним із перших в Україні почав експериментувати з аналоговим обладнанням, відмовившись від суто цифрових технологій, що надало його музиці особливого теплого, живого звучання, помноженого на атмосферу тривоги та меланхолії. Це було техно для роздумів, а не для танців, і саме ця філософська глибина й зробила його творчість унікальною.
Техно без кордонів
Толкачов допоміг вивести українське техно на світовий рівень, виступаючи на найвідоміших андеграундних фестивалях світу. Завдяки його музичному почерку, Україна отримала не просто представника жанру, а голос, який зміг розповісти про внутрішній стан свого покоління. Але так склалося не одразу. Першою спробою музиканта у 2006 році став “Don’t Panic” – стриманий реліз, виданий на власному лейблі. Це був радше внутрішній монолог, перетворений на хвилю, де техно не розважало, а викликало тривогу.
Поступово у витворах Толкачова звук ставав глибшим, а естетика – чіткішою. У 2009 році світ побачив “Blue Mood” на Semantica Records, тоді Толкачова почули далеко за межами України. У цій музиці відчувався простір – глибокий, затягнутий туманом і тривогою. Європейські продюсери одразу оцінили спробу дуже високо. Але справжній прорив стався у 2014 році, коли світ почув “When You Are Not At Home” у клубі “Berghain”. Це вже був не стандартний техно-трек, а розповідь, яка нагадувала внутрішній монолог людини, яка блукає чужим містом. Трек миттєво підхопили Donato Dozzy, DVS1, Oscar Mulero, і це стало поворотним моментом у житті Толкачова.
Українське техно у руках майстра
Підписавшись на роттердамський лейбл MORD, Станіслав ще глибше занурився у хард-техно. Його концерти почали з’являтися на головних майданчиках: Katharsis, Berlin Atonal, Unsound, Bassiani. Але навіть на хвилі популярності та у гомоні фестивалів Толкачов так і залишився андеграундним філософом. Коли його питали про ставлення публіки, він завжди відповідав, що ніколи шукав фанатів і не прагнув подобатися. Головною метою називав формування звуків. У цьому твердженні критики вбачали не стільки втому, скільки цілковиту зосередженість на процесі створення. Для автора техно – не кар’єра чи жанр, а спосіб вижити у світі, де внутрішній стан важливіший за зовнішні ефекти.
Нове обличчя української естради
Критики відзначали, що треки Станіслава Толкачова нагадують місто на світанку після безсонної ночі, це бетон і волога – стан, у якому самотність перетворюється з емоції на середовище. Музикант ніколи не приховував, що не відчуває потреби у дорогих інструментах. Йому вистачало аналогових синтезаторів з ручним налаштуванням та комп’ютера.
Станіслав завжди більше довіряв електричному шуму, ніж цифровій досконалості. І саме ця шерехата фактура завжди робила його музику живою. У треках є психоделія, індастріал, меланхолія, і водночас – філософська чіткість. Критики назвали це явище “психологічним техно”.
Синтез поезії та техно
У світі, де електронна музика часто уникає слів, ремікс Станіслава Толкачова на композицію “Rod Malmok” (“Назад на круги своя”), створений у 2020 році, став винятком – глибоким, темним і несподівано поетичним. У своїй інтерпретації Толкачов залишив голос, але занурив його у глибоке, тривожне, майже дезорієнтаційне техно. Станіславу вдалося перетворити твір на саундтрек до внутрішнього монологу, зберігши початковий зміст і водночас додавши новий – аудіальний. Цей ремікс отримав широке визнання серед поціновувачів української андеграундної сцени, хоч офіційного релізу на великих платформах він не мав. “Rod Malmok” можна знайти хіба що на YouTube, SoundCloud або у закритих музичних спільнотах.
Музика, що говорить без слів
І хоча Толкачов ніколи не гнався за славою, його звук знайшов своє місце на потужних європейських лейблах: іспанська Semantica, нідерландський MORD, Geophone, KR3, Subsist. Та водночас він залишився вірним собі, створюючи музику на власному Aftertaste Recordings. Станіслав виступав на сценах Берліна, Барселони, Токіо, Лондона, але завжди залишався чужим у глянцевому світі мейнстриму. Автор визнавав: його сцена – це кімната, де звук оживає, аналогові синтезатори живуть своїм нервовим життям, а кожна кнопка – інтуїція. І вважає такий підхід найкращим для творчості.
Джерела:
- https://kustdnipro.com/zirky-z-dnipropetrovshhyny-nashi-artysty-shho-pidkoryuyut-ukrayinu-ta-svit/
- https://www.facebook.com/rudiment/
- https://www.instagram.com/tolkachevstanislav/
- https://imaginepoint.gallery/en/artists/348
- https://www.last.fm/ru/music/Stanislav+Tolkachev
- https://donttakefake.com/kak-tehno-pokorilo-mir-i-pogloshhaet-kiev/
- https://www.potnia-theron.de/stanislav-tolkachav
