Катеринослав духовий: музика військових оркестрів

Музика військових оркестрів – це не просто звуки маршу чи фанфари перед шикуванням. Це частина живої історії України, яка бере свій початок у глибинах давнини. Ще за часів Київської Русі князі вирушали у походи у супроводі музикантів. Одним із найдавніших доказів цього є фрески XI століття у Софійському соборі у Києві, де зображені музиканти біля полків.

Здавна такі колективи були охоронцями духу, що гуртував громаду, ці традиції перейняли й сучасні військові оркестри України. З XIX століття музика прикрашала церемонії, звучала на міських святах. А коли не було війн та маневрів, військові оркестри пристосовувалися до цивільного життя, і у багатьох містах України стали не менш відомими, ніж театральні. Яскравим прикладом тому є Катеринослав. Далі на dnepr-trend.

Стисло про історію військових оркестрів

Перші ознаки військової музики можна знайти ще у глибинах давнини. У стародавніх цивілізаціях – Єгипті, Месопотамії, Греції, Римі – сурми, барабани та флейти були не лише інструментами, а й засобами зв’язку. Це була мова битви: війська змінювали стрій, наступали або відступали. Та справжнє народження військових оркестрів, близьких до сучасного уявлення, відбулося у Середньовіччі, й несподівано – в Османській імперії. Військові музиканти султана грали на маршах “до бою” так гучно й войовничо, що їхня музика лякала ворогів і надихала своє військо. Ці оркестри вже мали структуру, дисципліну та регулярність, їх вважають найстарішими у світі.

Європа не залишилася осторонь. Вражені силою музичного впливу османів, у XV–XVI століттях європейські армії почали формувати власні оркестри. Французькі, австрійські, німецькі полки вже мали при собі музикантів – не лише для бойових сигналів, а й для підтримки бойового духу солдатів. А у Наполеона військові оркестри стали невіддільною частиною армійського устрою. Вони супроводжували війська в походах, грали під час парадів і битв. У XIX столітті європейські військові оркестри вважали гордістю держав, частиною національної ідентичності та символом армійської сили. 

Під такт імперії

Таке нововведення не могла проігнорувати й Російська імперія, до складу якої входила тоді Україна. Але одразу ж виникло: де брати і як вчити таких фахівців? Системи, яка б готувала духових музикантів на професійному рівні, тоді не існувало, все трималося на плечах військових капельмейстерів, які були водночас диригентами, наставниками та і педагогами. Вони не тільки керували оркестрами, а й навчали новобранців, передаючи їм тонкощі гри на духових інструментах вже під час служби.

Але у другій половині XIX століття ситуація почала змінюватися. Музична освіта поступово виходила за межі армії, у великих містах стали відкривати спеціалізовані навчальні заклади. Хоча навіть у відомих консерваторіях Москви та Петербурга духовій музиці не приділяли великої уваги, бо класи були нечисельними, а учні походили з незаможних родин. І все ж таки військових диригентів і вузькопрофільних спеціалістів, які могли впевнено керувати полковим оркестром, там забезпечували.

У тіні партитури

Наприкінці XIX століття духова музика почала стрімко набирати популярності. Разом із нею зростав і попит на навчання гри на духових інструментах. Музичні навчальні заклади країни почали створювати профільні класи, до справи долучилися навіть приватні музичні школи. У Катеринославі у вересні 1898 року стали приймати учнів музичні класи місцевого відділення Імператорського Російського музичного товариства. А вже у листопаді 1900 року там започаткували навчання духовиків, яке обходилося у 50 карбованців на рік. Сума чимала, але для багатьох студентів вона ставала квитком у світ музики, який відкривав двері не лише на сцену, а й до відомих оркестрів.

Між шикуванням та концертами

На початку ХХ століття у Катеринославі музика вже стала не тільки супроводом до урочистостей, а й частиною повсякдення. Головними її носіями були військові оркестри. Майже кожен полк мав свій “хор музики”, як тоді казали, і свого капельмейстера – нерідко харизматичного лідера, який водночас був диригентом, педагогом і головним ентузіастом. Такі оркестри не обмежувалися казармами, вони активно виходили “в люди”, грали на площах, у парках, просто неба. Традиція “пленерної” музики, запозичена з Європи, дуже швидко прижилася у Катеринославі. 

Військові садово-паркові оркестри стали невіддільною частиною міського ландшафту, мешканці звикли до них, чекали на виступи, а діти впізнавали мелодії ще до того, як вчилися читати. На будь-яку міську подію – від балу до спортивного турніру – першими запрошували саме військових музикантів “за вільним найманням”. Так що ці оркестри нерідко становили конкуренцію місцевим музичним колективам, адже грали професійно, яскраво, з притаманною армії точністю. Така популярність змушувала військових капельмейстерів постійно оновлювати репертуар, щоб вільно грати не лише марші, а й оперні попурі, бальні танці, увертюри та романси.

Про те, як звучав Катеринослав

Сучасні дослідники з’ясували репертуар тодішніх військових оркестрів із газетних публікацій та афіш. Так, у січні 1899 року, на балу, присвяченому князю Миколі Урусову, оркестр 34-ї артилерійської бригади виконував велику музичну програму: марш, спеціально написаний на честь князя, попурі з “Життя за царя” Глінки, музика з “Пікової дами” та “Євгена Онєгіна” Чайковського, мазурка Венявського, марші з “Руслана та Людмили”, “Аїди”, твори Маламе, Атцлера, Штрауса, Гуно. Це була не просто розвага, а насичене культурне видовище.

Протягом десятиліть Катеринослав залишався домівкою для підрозділів 34-ї піхотної дивізії. Всі ці полки мали власні оркестри, але, на жаль, збереглися імена лише деяких їхніх керівників. Стирали персоналії з пам’яті міста ротації частин, крім того, у 1909 році розпочався процес заміни самоуків-капельмейстерів на фахівців із дипломами. Хоча варто зазначити, що навіть ті дипломи не завжди гарантували якісний рівень виконання. На початку існування Московської та Петербурзької консерваторій не всі студенти проходили повний курс, більшість обмежувалася двома роками. Та якщо на чолі військового оркестру стояв дійсно талановитий капельмейстер, тоді щастило всім: і самим музикантам, і вдячній публіці, яка, не вагаючись, залишала театри заради прогулянки до літнього парку з музикою.

Музичні серця полків

Завдяки тодішнім публікаціям вдалося встановити, що керівники військових оркестрів різних полків, які квартирували у Катеринославі, розподіляли між собою місця для концертів. Колектив Карлова виступав у парку Комерційного зібрання, Тхоржевського – у Потьомкінському парку, Лазебнікова – у Міському саду. Особливу популярність мав оркестр 34-ї артилерійської бригади, який не лише грав симфонічну музику в саду Англійського клубу, а й виступав на урочистих міських подіях. 

Як писала “Російська музична газета” у вересні 1913 року, у літньому сезоні у Катеринославі грало 5 оркестрів, з яких два були симфонічними, а три – військовими. Найкращим серед них кореспондент назвав “хор трубачів” 34-ї артбригади під керівництвом Векслер-Стрижевського. П’ятдесят виконавців, репертуар від класики до маршів – і заслужена любов публіки.

Школа духового мистецтва

Знайомство з історією духових оркестрів Катеринослава відкриває надзвичайно живу, часто недооцінену сторінку культурного життя міста. Це не просто перелік репертуарів, а історія спільнот, де музика була служінням. Тодішні капельмейстери роками працювали над становленням виконавської школи та закладали фундамент для того, що згодом стало повноцінною духовою традицією. Їхній внесок – це не лише добре налаштовані акорди полкових оркестрів, а й долі музикантів, які починали з малого класу в Катеринославі, а згодом несли музику далі – на вулиці, у концертні зали, у життя містян.

Джерела:

1. https://www.dnipro.libr.dp.ua/muzosvita_orkestri
2. https://mus.art.co.ua/mykhaylo-riabokon-viyskovi-y-muzyka/
3. https://vokrugknig.blogspot.com/2020/10/blog-post.html
4. https://www.vmersine.com/%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B5%D1%86%D0%BA%D0%BE%D0%B9-%D0%BC%D1%83%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%B8-2/
5. https://www.dnipro.libr.dp.ua/muzichna_osvita_muzichna_kultura