З плином часу вирізнятися глибокою музикальністю, технічною довершеністю та індивідуальним підходом продовжує творча спадщина Григорія П’ятигорського. Виконуючи твори різних епох та стилів, він став одним з найвидатніших віолончелістів 20 століття. Далі на dnepr-trend.in.ua.
Ранні роки та музичне становлення Григорія П’ятигорського
Григорій П’ятигорський народився 17 квітня 1903 року у Катеринославі. Він зростав у багатодітній єврейській родині з п’ятьма братами. Діяльність його батька, Ісаака П’ятигорського, охоплювала книготоргівлю, гру на скрипці та альті у місцевому оркестрі. Утиски та гоніння євреїв у Російській імперії стали важким випробуванням для нього. Саме вони змусили чоловіка прийняти православ’я та змінити своє ім’я. Переїхавши до Петербурга, він навчався у відомого педагога та віртуоза Леопольда Ауера. Після цього випускник повернувся до Катеринослава та продовжив розвивати свою музичну кар’єру.
Під керівництвом голови сім’ї Григорій П’ятигорський навчився грати на скрипці та фортепіано у ранньому дитинстві. У 7 років він опанував віолончель, а у 9 — розпочав навчання на молодшому відділенні Московської консерваторії. Однак через матеріальні та особисті проблеми у сім’ї хлопчик був змушений поєднувати освіту з роботою. Спершу він перебував під керівництвом Альфреда фон Глена, а потім почав брати приватні уроки в Анатолія Брандукова.
У 1916 році Григорій П’ятигорський отримав унікальну можливість зіграти на сцені разом з Федором Шаляпіним. Однак під час виступу публіка була настільки захоплена виступом оперного співака, що майже не звертала увагу на юного музиканта. Не бажаючи залишатися у тіні, хлопець почав виконувати різноманітні трюки з інструментом. Хоча його витівки призвели до звільнення, вони посприяли його становленню як музиканта-віртуоза.
У 1919 році Григорій П’ятигорський посів місце серед членів струнного квартету імені Леніна на чолі з Левом Цейтліним. Водночас він почав виконувати обов’язки концертмейстера віолончельної групи Великого театру. Переїхавши до Польщі, хлопець став головним віолончелістом Варшавського симфонічного оркестру у 1921 році. Згодом він зупинився у Лейпцигу, щоб вдосконалити свою майстерність під керівництвом віолончеліста та композитора Юліуса Кленгеля. У 1924 році віртуоз був запрошений до Берлінського симфонічного оркестру. Тоді його дружиною стала випускниця Петроградської консерваторії Лідія Антик.
Прагнучи розпочати сольну кар’єру, Григорій П’ятигорський вирушив у навколосвітню подорож. Співпрацюючи з видатними диригентами та колективами, він виступав у найбільших концертних залах Європи та США. Здобути світову славу віртуозу вдалося після виступу з Нью-Йоркським філармонічним оркестром у 1929 році.
У 1937 році Григорій П’ятигорський вдруге одружився з Жаклін Ребекою Луїзою де Ротшильд. У 1941 році він почав викладати у Кертісовому інституті музики, а у 1957 — у Бостонському університеті. У 1962 році віртуоз обійняв посаду професора Південно-Каліфорнійського університету до кінця своєї кар’єри. Помер він 6 серпня 1976 року у Лос-Анджелесі.
Визнання та значення творчої діяльності Григорія П’ятигорського
Григорій П’ятигорський зробив важливий внесок у розвиток віолончельного мистецтва. Він співпрацював з такими видатними музикантами, як Артур Шнабель, Карл Флеш, Яша Хейфец, Натан Мільштейн та Володимир Горовець. До талановитих учнів віртуоза належали Леслі Парнас, Лоуренс Лессер, Натаніель Розен, Дмитро Маркевич та Міша Майський. На його честь було засновано Премію П’ятигорського, яку раз на 2 роки присуджують талановитому молодому артистові.
