У 19 столітті Катеринослав був великим центром не лише торгівлі, як планувала засновниця Катерина II, а й культури, на що дуже розраховував царський фаворит князь Потьомкін. Сюди приїздили з гастролями різні світові зірки: актори, музиканти, щобільше чимало з них тимчасово мешкали у Петербурзі і ніколи не відмовлялися від вигідних концертів. В історії Дніпра збереглися далеко не всі імена цих діячів. Наприклад, інформацію про те, що до Катеринослава 4 рази приїздив з концертами видатний європейський музикант Леопольд Ауер, вдалося відшукати тільки в інтерв’ю з народною артисткою Росії Наталею Гутман. Далі на dnepr-trend.
Ця бесіда відбулася у 2014 році, пані Наталя згадала про Ауера лише тому, що її дідусь Анісім Берлин жив з родиною в Катеринославській області. Був дуже обдарованим, грав у квартетах і секстетах. І коли до Катеринослава приїхав у пошуках юних талантів Леопольд Ауер, то одразу ж виділив талановитого юнака і забрав до свого класу в Петербург.
Доросле дитинство і прояви великого таланту
Про життя Ауера збереглося чимало інформації, завдяки власноруч написаній ним книзі “Серед музикантів”. Леопольд був свідком і учасником багатьох важливих подій 19 століття у Європі та Російській імперії. Народився він у червні 1845 року в угорському містечку Весприме, в небагатій родині ремісника. У 8 років його почали вчити грі на скрипці, талановитого хлопчика до свого класу при консерваторії Будапешта взяв професор Рідлей Коне. Викладач намагався допомогти обдарованому учневі, влаштував йому дебют на великому благодійному концерті у Національній опері. Після цього юним даруванням зацікавилися меценати, за їхньої підтримки підліток зміг поступити до Віденської консерваторії.
У відомого професора Якова Донта він вчився скрипкової техніки, а у квартетному класі Іосифа Гельмесбергера – основам камерного стилю. Однак коштів від благодійників вистачило лише на 2 роки навчання, у 1858 році юнак змушений був залишити консерваторію. Концертував по країні, батько взяв на себе обов’язки імпресаріо. Мандрівні музики протягом 2 років ходили від міста до міста, аби заробити собі на хліб. І хтозна, як би склалася доля талановитого скрипаля, коли б не зустріч з видатним музикантом того часу В’єтаном, який саме давав концерт у головному місті провінції Штирія.
Перші сходинки на шляху до слави
Гість погодився оцінити гру юного Леопольда, дав кілька вагомих порад, обмовився про те, що вчитися юнакові треба тільки у Парижі. Добиралися туди мандрівні музиканти довго, через Південну Німеччину та Голландію. Але коли у 1863 році дісталися Парижу, молодий Ауер раптом передумав поступати до Паризької консерваторії. Натомість подався до Ганновера, щоб стати учнем Йоахіма, де й затримався до 1864 року. Пізніше писав, що саме ці заняття стали вирішальними для його подальшого життя, бо то була незвичайна творча робота.
Після навчання Леопольд успішно дебютував у залі Гевандхауза, що відкрило перед ним блискучі перспективи. Молодий музикант до 1866 року працював концертмейстером оркестру в Дюссельдорфі, потім переїхав до Гамбурга, де знайшов аналогічну посаду. Згодом його запросили першим скрипалем до всесвітньо відомого “Квартету братів Мюллер”. Можливо, це й було вже вершиною його успіху, але доля вирішила дати юнаку ще один шанс, аби міг піднятися ще вище. На концерті в Лондоні у 1868 році Ауер познайомився з Антоном Рубінштейном, який запросив талановитого музиканта до Росії. Саме відкрилася перша консерваторія у Санкт-Петербурзі, якій потрібні були талановиті педагоги.
Діяльність у Росії: нова сторінка життя
Леопольд Ауер зважив всі аргументи, перспективи йому здалися багатообіцяльними. І він підписав контракт на 3 роки з директором Петербурзької консерваторії, в якому погоджувався на посаду професора за класом скрипки та на виступи, як соліст Російського музичного товариства. Але заплановані 3 роки перетворилися на 49, бо музикант щоразу подовжував контракт. Незнайома досі країна захопила його своєю незвичайністю та енергією. А ще – можливостями долучитися до будівництва російської музичної культури. У вересні 1868 року Ауер виїхав до Петербурга.
Кар’єра складалася якнайкраще. Леопольд Ауер був провідним професором, незмінним членом художньої ради аж до 1917 року, вів сольний скрипковий та ансамблевий класи. У 1868 році його запросили очолити Квартет Петербурзького відділення Російського музичного товариства, котре вважалося тоді одним із найкращих у Європі. Талановитий музикант охоче давав щороку десятки сольних концертів та камерних вечорів, можливо, саме на цей час і припали його виступи у Катеринославі.
Особливості почерку відомого скрипаля
Сучасники Леопольда відзначали, що він не випадково вибився на вершину музичного Олімпу тих часів, бо був чи не єдиним у Росії, хто легко витримував конкуренцію з такими видатними виконавцями, як Венявський і Лауб. А це в музичному світі Європи було дуже вагомим показником. Ще виділявся художнім смаком, тонким відчуттям класичної музики.
У виконанні Ауера відчувалися суворість і водночас – простота, маестро вмів вжитися у твір, передати його зміст грою. Дивував чудовими інтерпретаціями сонат Баха, квартетів Бетховена, дуже любив і майстерно виконував Шпора, Віотті. Не відмовлявся грати й сучасних німецьких композиторів Раффа, Моліка, Бруха. Поціновувачі музики Санкт-Петербурга прихильно приймали його гру, хоча відзначали: маестро не має енергії Венявського або техніки Сарасате, але зачаровує витонченістю та осмисленим музичним фразуванням. Ауер захоплював поєднанням блиску та грації. Нерідко виступав разом із Рубінштейном, французьким піаністом Брассеном, який тоді жив у Петербурзі.
Визнання і плоди успіху
Сучасники музиканта погоджувалися, що найповніше розкрився талант Ауера саме в Російській імперії. Він став солістом імператорського двору, виступав у найпрестижніших театрах країни, часто виїздив на гастролі до Європи. Так, покидав її майже нікому не відомим обдарованим юнаком, а повернувся славетним маестро. Був концертмейстером популярної Маріїнки. Найкращі дуети у професора склалися з Рубінштейном та Єсиповою, які зібрали найбільшу прихильність слухачів.
Про видатного скрипаля сказав своє слово і відомий на весь світ композитор Чайковський. Він писав, що Ауер справляв на публіку найсприятливіше враження, підкорював душевністю виконання, чуттєвістю у передачі мелодії, співучістю смичка. Високо цінували маестро й такі відомі композитори, як Глазунов, Танєєв, Рахманінов. Щобільше! Тільки йому вони довіряли вперше виконувати свої твори.
Педагогічні успіхи відомого скрипаля
Саме у Російській імперії Ауеру вдалося реалізувати свою мрію – створення всесвітньо відомої скрипкової школи. Виховав таких майбутніх “зірок”, як Хейфец, Полякін, Цимбаліст, Ельман. Його учні згодом писали у спогадах, що ніколи більше їм не доводилося зустрічати вчителів такого рівня й майстерності. Сучасні дослідники пояснюють це тим, що Леопольду вдалося гармонійно поєднати свій особистий досвід роботи з відомими майстрами Європи й індивідуальний підхід до кожного учня, що на ті часи ніхто не робив.
Професор сам відзначав у написаній власноруч книзі, що ніколи не прагнув формувати учнів під свої погляди, вчив розвивати власний стиль. Ауер не погоджувався з педагогічними принципами колег, котрі дотримувалися механічного затвердження основ гри на інструменті. Сам пан Леопольд вважав показником майстерності виконавця природність та індивідуальність, що й намагався розвивати у своїх учнях.
Фінальні акорди маестро
До 1883 року Леопольд Ауер зберігав австрійське підданство, потім прийняв російське разом із дворянством. У 1906 році став статським радником. Можливо, до кінця життя так і залишився б у Росії, коли б не сумнозвісні події. Про Лютневу революцію музикант дізнався, коли перебував з майстер-класами у Норвегії. Не вагаючись, подався звідти до Данії, згодом – до Америки. Там на нього вже чекали віддані учні Цимбаліст та Хейфец, які теж взяли участь у першому концерті Ауера на чужій землі.
Продовжував викладати, писав мемуари, ділився досвідом щодо скрипкової майстерності. Про Росію часто згадував, але повертатися туди не збирався. До останніх днів зберігав працездатність та енергійність, тому смерть музиканта стала цілковитою несподіванкою для друзів та рідних. Під час літнього відпочинку у 1930 році у Лошвіці Ауер сильно застудився і за кілька днів “згорів” від пневмонії. Всіх особливо шокувало, що сталося це у липні.
Тіло відомого музиканта перевезли в оцинкованій труні до США, панахида відбулася у православному соборі у Нью-Йорку. За заповітом маестро після богослужіння учень Ауера – Хейфец зіграв “Ave, Maria”, а після нього другий учень Гофман виконав частину “Місячної сонати” Бетховена. В останню дорогу відомого скрипаля проводжав багатотисячний натовп: прихильники творчості, друзі з інших країн, всесвітньо відомі музиканти.
Сучасні українські дослідники не вивчали детально творчість Ауера, але визнають, що цей талановитий митець написав чимало цінних сторінок в історії музики Російської імперії. І України – теж, адже його концерти та педагогічні розробки зіграли важливу роль у подальшому становленні української музичної школи.
