Мешканці Дніпра дуже полюбляють дізнаватись історичні факти про місто. Цікаві, десь може фантастичні, але сповнені духом історії розвитку. З кожним роком місто ставало кращим, красивішим та більшим. Далі на dnepr-trend.
Хочеться розказати про перший державний драматичний театр України — Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка. Місце в Дніпрі, де можна відпочити душею та насолодитися прекрасними виставами.
Зародження та робота театру
Заснували театр у 1918 році в місті Києві. Це був перший професійний театр. У 1919 році його перейменували у Перший державний драматичний театр УРСР імені Тараса Шевченка. Він починає гастролювати країною з 1921 по 1926 роки, а з 1927 року зупинився в місті Дніпро. Його розмістили в забудові театру англійського клубу. Глядачі тоді могли бачити багато різних п’єс, які показували українські та західноєвропейські класики та окремі автори. Було багато українських вистав: “Гайдамаки”, “Лісова пісня”, “Камінний господар”, “На полі кров”.
У роки війни театр евакуювали до Казахстану. Режисер І. Кобринський та артистка З. Хрукалова організували артистів, що працювали на фронті. У повоєнні роки глядачі любили комедії “Майська ніч”, “Запорожець за Дунаєм”, “Трембіта”, “Вільний вітер”. Всі вони були на афішах багато років. Актори з самого заснування театру активно гастролювали та їздили за межі України.
Робота акторів та життя театру
У 1950-1960-ті роки XX століття почали працювати такі талановиті митці, як В. Курилов, М. Садовський, К. Карпенко та інші. У 70-х роках XX століття показували українську класику XIX століття, постановки на воєнну тематику: “Тил”, “Голубі олені”, “Солдатська вдова”. Керували всім метри театральної діяльності О. Горбенко, В. Божко, А. Літко. У 1979 році сталась реконструкція театру. Проєкт розробили архітектори Є. Яшунський та В. Халявський. На фасаді скульптор Ю. Павлов створив барельєфи стосовно етапних постановок.
Після незалежності України з’являються п’єси, які були під забороною в радянські часи. Це “Маруся Чурай”, “Мазепа — гетьман України”, де розповідається про історичні події країни. У 1993 році на забудові з’явилось погруддя Г. Сковороди, Л. Українки, І. Франка, В. Стуса та В. Винниченка, який створив скульптор К. Чеканьов. З 1994 року по 2016 рік управляв театром народний артист України, композитор, поет та мистецтвознавець Валерій Ковтуненко. Саме він зміг підняти театр на найвищу сходинку, зробив його популярним, впізнаваним. Театр став одним із центрів національного та духовного відродження. Пісня “Театр” стала гімном шевченківців.
Високий рівень роботи
Актори театру одержували найвищі нагороди на фестивалі Придніпров’я “Січеславна” декілька років поспіль. Василь Чечот у 1998 році отримав гран-прі за роль Пузиря у комедії “Хазяїн”. Михайло Чернявський у 2000 році відзнаку отримав за роль Миколи у виставі “Украдене щастя”. Гран-прі “Січеславна” отримала й Лідія Кушкова у 2001 році за авторську моновиставу “Кайдашиха”.
У перші 10 років XXI століття можна було бачити спектаклі Анатолія Канцедайла: “Автобус”, “Ромео і Жасмін”, “Конкурс”, “Назар Стодоля”, та інші. Виставу “Запороги” В. Веретенникова транслювали як телефільм на всеукраїнських телеканалах.
У 2004 році театр набув статусу академічного. У 2005 році відбулась прем’єра оперети “Аршин мал алан” У. Гаджибекова. На ній побував посол Азейбаржанської Республіки в Україні Талят Алієв. З 2006 року в репертуарі театру є спектакль-концерт “Бал”, що має повчальне значення для підлітків.
У 2007 році працівники брали участь у міжнародному театральному фестивалі “Кримський ковчег” з виставою “Джокер”, отримавши відзнаки. Капітальний ремонт приміщення театру зробили у 2009 році й придбали сучасну освітлювальну апаратуру. У 2014 році реконструювали та зробили капітальний ремонт сцени театру.
