Володимир Гаркуша – відомий український диригент, заслужений діяч мистецтв України. У 1990 році він розпочав свою кар’єру в Дніпропетровському театрі опери та балету, де йому запропонували посаду диригента-постановника, а лише за чотири роки став головним диригентом. Про творчий шлях видатного митця розповімо докладніше на dnepr-trend.
Дитинство та юність диригента
Володимир Гаркуша народився у липні 1952 року, виріс у Чернігові.
Після закінчення школи українець вирішив вирушити до Росії, де вступив до уральської консерваторії у Свердловську. Як не дивно, перша освіта диригента – соліст-інструменталіст, він грав на баяні, а вже пізніше вирішив пов’язати своє життя з іншою професією, але теж у музичній сфері.
У 1982 році, закінчивши консерваторію, Гаркуша почав працювати асистентом головного диригента, а пізніше – диригентом-постановником Свердловського театру опери та балету.
Кар’єра в Дніпровському театрі
У 1990 році Гаркуша приїхав до Дніпра, де йому запропонували працювати диригентом у Дніпровському театрі опери та балету. Через чотири роки став головним диригентом.
Колеги не раз відгукувалися про Гаркушу із захопленням, зазначаючи, що він володіє виразним жестом, властивим для диригентської школи його вчителя – професора Павермана, який виховав цілу плеяду видатних диригентів.
Володимир Гаркуша вражав своєю технікою диригування, вона була одночасно мануальною, але з пластичними жестами та романтичною спрямованістю трактувань.
Працюючи у театрі, Володимир Гаркуша встиг заснувати багаторічний фестиваль для талановитої молоді під назвою “Молодь розправляє крила”.
Вистави під керівництвом диригента
Саме під його керівництвом у театрі поставили багато вистав, серед яких були “Джанні Скіккі”, “Ромео і Джульєтта”, “Принцеса Турандот”, “Сестра Анжеліка”, “Карміна Бурана”, “Білосніжка та сім гномів”, “Травіата”, “Тоска”, “Лісова пісня”, “Дама з камеліями”, “Директор театру”, “Піратський трикутник”, “Норма”, “Даремна обережність” та інші.
Видатний диригент багато гастролював, встиг побувати в Італії, Іспанії, Франції та Великій Британії. Крім того, його не раз запрошували керувати оперно-балетними виставами у Києві, Одесі, Донецьку, Львові, Харкові, Маріуполі та інших містах України й за кордоном.
У 1992 році, працюючи диригентом, Володимир Гаркуша представив глядачам виставу “Набукко”, у 1993 році – “Ромео і Джульєтта” С. Прокоф’єва і “Лускунчик”, а через рік – драму “Отелло” Дж. Верді.
У 2001 році під його керівництвом публіці представили постановку за твором “Євгеній Онєгін” П. Чайковського. Також Гаркуша разом зі співробітниками театру представив публіці “Кармен” Ж. Бізе, “Богему”, “Сільська честь” П. Масканьї.
У вересні 2009 року диригент вирушив до Кишинева, куди велика молдавська оперна співачка Марія Бієшу запросила його диригувати у своєму фестивалі виставою “Євгеній Онєгін”.
У липні 2021 року головний диригент Дніпровського академічного театру опери та балету, народний артист України Володимир Гаркуша помер на 71 році життя.
Відгуки колег
Володимира Гаркушу колеги вважали маестро своєї справи, адже він був справжнім знавцем своєї професії та інтелігентною людиною. Знаючи про театральне виробництво все, маестро привносив у життя міста високу диригентську культуру, допомагав артистичній молоді повірити у свої сили.
В інтерв’ю виданню “Днепр Вечерний” Володимир Гаркуша зізнавався, що для нього музика – невід’ємна частина життя, і вона має звучати за будь-яких обставин – класична, народна, естрадна.
Саме музика, на думку маестро, допомагає людям долати труднощі.
За 30 років роботи на посаді головного диригента Дніпровського театру керівник слідкував, щоб там тривало інтенсивне та насичене творче життя.
До театру приїжджали прослуховуватися артисти з Одеси, Харкова, Донецька. І вокалісти, і оркестранти, а також телефонувала з Латвії співачка Інесса Баварська, яка дуже хотіла співати у виставах, презентованих під керівництвом Гаркуші.
Володимир Гаркуша встиг зустрітися з примадонною світового рівня Людмилою Шемчук – українською іноземкою. Вона постійно співає на сценах театрів Німеччини, Австрії та погодилася приїхати до театру, щоб заспівати партію Амнеріс в “Аїді”.
Диригент зізнавався, що найбільше полюбляв оперну драматургію Джаккомо Пуччіні, у якого кожна фраза несе смислове навантаження, розмовляє зі слухачами.
До того ж Гаркуша багато читав, причому і художню, і науково-популярну літературу, а коли син маестро почав будувати свій дім, опанував, за його словами, “другу спеціальність” – будівельника, допомагав з усіма роботами у свій вільний від творчої діяльності час.
У Володимира Гаркуші були незвичайні мрії, пов’язані з творчими амбіціями, він хотів би диригувати усім оперним і балетним репертуаром, працювати з кращими вокалістами і танцівниками.
Свою професію він називав не легкою, наголошуючи на тому, що необхідно не лише вміти знаходити контакт із багатьма і дуже різними людьми, а й вирішувати конфлікти у колективі, підтримувати цікаву творчу атмосферу.
Жартома Гаркуша зазначав, що професія диригента обрала його сама, і він був щасливий займатися улюбленою справою.
