Заведено, що всі, хто присвятив життя служінню Евтерпі – музі ліричної поезії та музики, стали всесвітньо відомими. Але в українських енциклопедіях десятки сторінок присвячені людям, які цій музі служили чесно, але не вирвалися на міжнародну арену. Тим часом без їхньої праці не було б чудових концертів і музичних творів. До когорти таких трударів належить Леонід Усачов – талановитий композитор і диригент Дніпропетровської філармонії, котрий у минулому столітті дарував години задоволення прихильникам музики в рідному Дніпропетровську. Сучасні українські дослідники саме Усачова називають одним з основоположників Дніпропетровської композиторської школи. Далі на dnepr-trend.
Як складалася музична кар’єра майбутнього диригента?
Леонід Усачов народився у 1899 році у селі Червоне Олександрійського повіту Херсонської губернії. Батьки працювали вчителями, тому змогли дати сину належну освіту в Олександрійській гімназії. Виступати як співак-соліст Леонід вперше спробував на сцені при профспілковому колективі. Закоханість у музику і перші успіхи привели юнака у 1919 році до Харківської консерваторії.
Талановитий музикант навчався одразу за 3 спеціальностями: диригента, співака-соліста і композитора. Йому пощастило потрапити до класу відомого на ті часи композитора, диригента, музичного критика Арсенія Корещенка. На 4 курсі від навчання довелося відмовитися через сімейні обставини, смерть батька змусила Леоніда повернутися до Олександрії.
Як розвивався талант?
Фото: Запорізька обласна філармонія, де працював Усачов
Чудовий голос дав можливість виступати на сцені драматичного театру в Харкові ще під час навчання, найвищі оцінки критиків отримала партія Євгена Онєгіна у виконанні Усачова. Але повернувшись до Олександрії, він не подався на сцену. Спочатку викладав теорію музики у музичному місцевому технікумі з 1923 до 1928 року, потім став художнім керівником та диригентом капели музичного ансамблю при народному клубі в Олександрії. Поступово перебрав на себе обов’язки ще й художнього керівника та головного диригента.
У 1928 році талановитого музиканта запросили до Запорізької обласної філармонії, де він створив іншу капелу – “Дніпрельстан”. Практично з нуля Леонід Антонович довів колектив до професійного рівня, що визнали офіційно у 1939 році. Після Другої світової війни талановитий диригент перебрався до Дніпропетровська, де створив державну хорову капелу “Зоря” в Дніпропетровській обласній філармонії. Паралельно викладав музично-теоретичні дисципліни та хорове диригування у Дніпропетровському музичному училищі імені Глінки. З того часу місце роботи не змінював, залишився у місті на Дніпрі, де й працював до 1961 року.
Музична спадщина Леоніда Усачова
Основну увагу Леонід Антонович приділяв вокальній і хоровій музиці, чим виділяється період його творчої роботи в Олександрії та Запоріжжі. Найкращими творами спадщини Усачова називають вокально-симфонічну поему “Бетховен”, ораторію “За волю народу”, кантату “Встають ліси” на вірші Максима Рильського. Вдалими були обробки українських народних пісень, романси на вірші Шевченка і Пушкіна. Не забував і про концерти для дітей, до колекції його творів увійшли опера-балет “Муха-Цокотуха” та опера “Ріпка” з дуже оригінальними трактуванням та обробкою.
Оцінка творчості сучасними українськими дослідниками
Науковці 21 століття відзначають: вивчення спадщини Усачова ускладнюється тим, що втрачено чимало відомостей, дуже мало збереглося рукописів та записів творів. На сцені його твори не виконують, востаннє концерт пам’яті талановитих композиторів Усачова та Соловйова відбувся у січні 1985 року. І все ж таки дещо вдалося відшукати в архівах. Проаналізувати хорові та сольні пісні Усачова вдалося, завдяки матеріалам, які були розміщені в єдиному збірнику 1958 року “Над Дніпром”. До нього увійшли аматорські твори музикантів 1950 років минулого століття.
Леонід Антонович зумів зберегти класичні традиції 19 століття, але акумулював до них інтонації популярних на ті часи радянських пісень. Музичну мову оцінюють, як незвичайну інтерпретацію з почерком московської школи: мелодійна протяжність, емоційна врівноваженість, світлі ліричні, емоційно-оповідальні образи. Композитор чудово володів діапазоном, хоровою та пісенною фактурою, що робило його виконання особливим.
Оригінальним називають дослідники один з останніх творів Усачова – “Дві пісні для солістів та мішаного хору у супроводі фортепіано”, в якому автор об’єднав зовсім різні жанрами пісні. Автор взяв “Думу про Запорізьку Січ” та жартівливо-танцювальну “Ой, гоп, не пила” на слова Тараса Шевченка. “Дума про Запорізьку Січ” вийшла в обробці, характерній для всіх українських героїко-побутових дум, з виразними пафосом та ліричними мотивами. Усачову вдалося зберегти загальний тип пісні у супроводі фортепіано, а кобзарський супровід імітували виразні акорди, що зайвий раз підкреслює музичний талант і зліт творчої думки маестро.
Замість фінального акорду
Леонід Антонович пішов з життя у 1965 році, похований у Дніпрі, який вважав своїм рідним містом. На жаль, матеріалів про цього талановитого музиканта немає в широкому доступі, а його творча спадщина цікавить хіба що дослідників. Немає й документів, світлин. Єдине, що вдалося зберегти, це портрет Леоніда, який зробив на згадку його друг, народний художник СРСР Борис Йогансон. Зберігається зображення у фондах Дніпровського художнього музею.
