Історія музики Дніпра нараховує чимало сторінок, як, власне, і прізвищ діячів, котрі зробили величезний внесок у процес розвитку музичної культури не лише обласного центру, а й всієї Дніпропетровщини. В середині минулого століття одним із найпопулярніших інструментів вважався баян, на ньому охоче грали і дорослі, і підлітки. На Дніпропетровщині популяризував цей музичний інструмент видатний український музикант і композитор Микола Різоль, якого називали “Королем баяну”. Далі на dnepr-trend.
Більшість українців переконана, ніби захоплення суто російським інструментом – баяном виникло лише за часів радянської влади в рамках його масової популяризації, але це не так. Вперше стали завозити цей інструмент ще у 1880 році, знайшлися й вчителі для охочих. А у 1913 році з’явився перший у світі п’ятирядний баян з допоміжними клавішами, котрий освоювати стало ще цікавіше. Хоча найбільший інтерес до інструменту стали виявляти українці у 1920-1930 роках минулого століття, коли налагодили серійне виробництво в Києві, Харкові та Житомирі. Відповідно, купити можна було недорого, та й всі музичні гуртки баянами повністю забезпечували.
Оригінальний молодіжний квартет
Микола Різоль народився у грудні 1919 року в Катеринославі, у звичайній сім’ї робітників. Не збереглося відомостей, де і коли хлопець став вчитися грі на баяні, але інструмент йому чудово підкорявся. Ідея створити незвичайний колектив спала Миколі на думку у 1939 році, при підтримці сестер Білецьких – Раїси та Марії – організував “Квартет баяністів”. До них ще приєднався друг Миколи Іван Журомський. Молодь з успіхом виступала в різних клубах, на заходах, виконували не лише улюблені народом пісні, а й класичні твори. Цікаво, що згодом Раїса стала дружиною Різоля, з Марією та Іваном вони теж не розлучалися й тісно товаришували багато років.
Воєнні та повоєнні випробування
Коли почалася Друга світова війна, Миколу Різоля записали до складу Червоноармійського ансамблю пісні і танцю, який був дуже популярним. Колектив разом із бійцями пройшов всю війну, виступали в шпиталях, в окопах, на мітингах, часто бували на лінії фронту. Для фронтовиків голос баяна здавався привітом із дому, нагадуванням про мирні часи, які всі хотіли якомога швидше повернути. Тому зустрічали артистів завжди радо, вітали щирими оплесками, ділилися останньою пайкою.
Наступна сторінка інформації про Різоля – 1948 рік, коли він стає викладачем Київської державної консерваторії імені Чайковського. Поновив і роботу свого “Квартету баяністів”, це єдиний музичний колектив в Україні, котрий у первинному складі виступав на сцені близько 50 років! За десятиліття педагогічної роботи Микола Іванович підготував понад 100 баяністів, з них – 5 народних артистів України, 6 музикантів отримали звання Заслужених артистів України. Також у переліку учнів професора було багато талановитих студентів, які згодом стали Заслуженими працівниками культури та Заслуженими діячами мистецтв. У 1973 році за видатні досягнення на педагогічній ниві Микола Різоль отримав звання професора, а за внесок у розвиток музичної культури Дніпропетровщини у 1983 році став Народним артистом Української РСР.
Чому називають незвичайним “Квартет баяністів”?
Це той випадок, коли народжена творча дитина продовжує успішно розвиватися й досягати успіху без участі “тата”. Коли талановита четвірка молодих музикантів створювали квартет, підбирала репертуар і проводила репетиції, вони й уявити собі не могли, що назва гурту стане брендом, а сам колектив гастролюватиме навіть у 21 столітті. Багато років виступали на сцені перед глядачами самі засновники, згодом критики відзначали, що вони підняли народно-інструментальне мистецтво ансамблю до найвищого професійного рівня.
Згодом їх замінили вихованці Миколи Різоля В’ячеслав Самофалов, Анатолій Тихончук, Володимир Одінцов, котрі гідно утримували вже зайняті колективом позиції на радянській сцені. “Квартет баяністів” гастролював по всіх республіках Радянського Союзу, збирав повні зали та збирав щирі овації. Відомий радянський композитор Тихон Хрєнніков відзначав, що перед усім світом цей ансамбль презентував себе, як унікальне явище, і що йому, як музиканту, ніколи не доводилося бачити іншого подібного колективу такої ж художньої сили.
Винятковість “Квартету баяністів” критики пояснювали не лише майстерністю виконання різноманітних музичних творів, а й особливістю інструментів. Музиканти використовували баян-баритон, баян-контрабас, рідкісні за своїм тембром баян-гобой і баян-кларнет, зроблені за спеціальним замовленням. Почути таке звучання можна було тільки на концертах “Квартету баяністів”, що робило виступи групи особливо привабливими. Коли змінився перший склад учасників, їхні інструменти були передані до музею музичних інструментів у Києві.
Успіхи ансамблю у новому столітті
“Квартет баяністів” став невіддільною творчою частиною самого Миколи Різоля, він ним жив, успіхами пишався. Навіть коли поступився місцем керівника, не полишав свою “творчу дитину”. У 1992 році ансамбль очолив народний артист України, музикант-віртуоз Сергій Грінченко, який керував ним до 2016 року, потім його змінив заслужений артист України Ігор Саєнко. У 2008 році колектив отримав ім’я Миколи Різоля.
Ансамбль став переможцем Міжнародного конкурсу “Citta’di Castelfidardo” і дипломантом Міжнародного конкурсу “Astor Piazzolla” в Італії. З успіхом продовжив гастролювати на початку 21 століття, колектив розвинув найкращі традиції української виконавської школи, виконуючи твори Моцарта, Гайдна, Чайковського, сучасну класику, народні та естрадні п’єси. У 2014 році колектив відзначив 75-річний ювілей, з яким привітали учасників творчі колективи та видатні артисти з різних міст України.
Творча спадщина Миколи Різоля
Професор Різоль був не лише чудовим практиком, а й талановитим теоретиком. Щоб покращити виконавчу техніку, він розробив нові принципи правильного розташування й чергування пальців під час гри на баяні. Свої матеріали виклав у статті в журналі “Радянський композитор” у 1977 році. А для випуску того ж журналу у 1986 році підготував збірку “Нариси про роботу в ансамблі баяністів”. Микола Іванович створив незвичайний концерт для баяна у супроводі оркестру, представив численні п’єси та обробки народних пісень для баяна, переклав для свого квартету класичну та сучасну музику. Все це зробило всі виступи “Квартету баяністів” неординарними, сильними, неповторними, що визнають і музичні критики початку 21 століття.
А ще брався Микола Різоль за обробку українських народних пісень, танців, мелодій різних народів світу, його праці увійшли до “золотого” фонду народно-інструментального мистецтва. Твори в обробці Різоля охоче розучують та грають музиканти у багатьох країнах, критики особливо підкреслюють легкість виконання і чарівність звучання мелодій. Допомагали в роботі професору й рідні. Його дружина Раїса – співзасновниця колективу, досвідчена баяністка, Заслужена артистка УРСР, донька Людмила, котра обрала піаніно, але чудово зналася у музиці. Не залишався осторонь і син Юрій, котрий теж став Заслуженим артистом України, директором ансамблю “Веселі музики”.
Вшанування пам’яті композитора
Микола Іванович пішов з життя у березні 2007 року, рідні згадували, що він до останнього не полишав музичну діяльність. Проводжали його в останню путь чимало друзів, колег, учнів, шанувальників мистецтва Короля баянів. Місцем поховання обрали Лісовий цвинтар у Києві. Величезний внесок Різоля у розвиток музичного мистецтва регіону не могли не відзначити дніпряни. У вересні 2021 року ім’я композитора надали Дніпровській дитячій музичній школі № 15, котра згодом отримала статус дитячої музичної академії. А у січні 2024 року вулицю Маршала Судця перейменували на імені Миколи Різоля на визнання видатних заслуг цієї непересічної людини й талановитого митця.
