Костянтина Огневого вважають знаковою постаттю для української школи співу. Саме він подарував дніпрянам радість насолоди співом і дав пісні крила. Його “Чорнобривці” стали хітом не тільки в Україні, а й далеко за кордоном. Далі на dnepr-trend.
Співаку випало жити й творити в найважчий період історії XX століття. Тоді було багато карколомних й трагічних подій, але Костянтину Огневому вдалось уникнути небезпечних поворотів. Його пісні прекрасні та ніжні, а вокал співака заслуговує окремого обговорення.
Дитинство та юність вокаліста
Народився Костянтин Огневий у Дніпрі у звичайній робітничій сім’ї. Коли хлопчику було 5 років, то його батько опинився у в’язниці через “антирадянську” поведінку. Там він і помер, а хлопець все життя приховував цей епізод своєї біографії. Саме від батька передалась йому любов до музики. Він охоче ходив у музичну школу, де вчив скрипку, але коли почув звук гітари, то захопився й нею. Потім брав участь у вуличних концертах, а згодом почалась війна. Юнак хотів потрапити на фронт, але його вокальні дані помітили та відправили в ансамбль Мінського військового округу під керівництвом Олександра Дмитрієва. Далі він був в ансамблі Білоруського військового округу, а потім потрапив в ансамбль Київського військового округу, де Микола Венедиктов був хормейстером.
Пісні в час війни зігрівали серце та хоч якось підтримували людей в тяжкі часи. На якомусь концерті Олександр Огневий заспівав пісню “Огонек”, яка всім дуже сподобалась і його стали кликати “вогник”. Тоді ж він опанував свист і коли зникав голос, насвистував знесиленим солдатам улюблені мелодії. Співав просто з вантажівки та під гуркіт канонади.
Після демобілізації повернувся у Дніпро та продовжував навчання. Спілкувався з Оленою Ручьєвою, яка допомогла майбутньому тенору зрозуміти власний вокал. По закінченню Дніпропетровського музичного училища його направили на прослуховування до Московської консерваторії. Туди він не потрапив й відніс документи до Гнєсієнського музичного інституту. Звернув на хлопця увагу ректор консерваторії, хоровий диригент Олександр Свєшніков і його слова мали вагу при зарахуванні Огневого до консерваторії.
Навчання співу
Навчався юнак гарно, був у класі Маргарити Гукової, оперної співачки, яка приділяла увагу не тільки співу, а й акторській майстерності студентів. До тенорів вона ставилась дуже прискіпливо й вимагала різноманітної інтонації, вміння передати настрій.
На другому курсі Костянтин Огневий вже співав в оперній студії при консерваторії. На останньому курсі отримав запрошення до Києва, щоб записати фонограму для стрічки й під час відвідування Київського оперного театру потрапив на прослуховування. Там же отримує запрошення від Віктора Гонтаря, директора театру. По закінченню Московської консерваторії співак дебютує на сцені Українського театру опери та балету.
Творчий шлях оперного співака
За 18 років роботи в опері виконав понад 800 вистав та 20 партій. Любов глядачів Костянтин Огневий отримав з партії Ленського в опері Петра Чайковського “Євгеній Онєгін”. Критики були вражені виконанням партії, бо співак відтворив справжній образ героя з живим характером та почуттям.
Однією з привабливих глядачам вважають партію Таміно у “Чарівній флейті” Моцарта. Огневому вдався образ головного героя й виступ отримав високу оцінку критиків. Також тенор виконував партії Петра з “Наталки Полтавки”, Володимира Ігоровича з “Князь Ігор” та інші.
У 1960 році Костянтин Дмитрович в Київській філармонії вперше виконав пісню “Чорнобривці” Володимира Верменича. Ця пісня стала улюбленою багатьом людям і саме Огневий дав їй крила, подарувавши слухачам радість насолоди прекрасного голосу з чуйними словами. Вона стала шлягером досить швидко й перетворилась на народну пісню. Співак також був першим виконавцем неофіційного гімну столиці “Як тебе не любити, Києве мій!”.
Вокаліст виступав за кордоном, записував платівки, озвучував фільми. Понад 30 років викладав у Київській консерваторії. Незвичний, рідкісний тембр його голосу живе в пам’яті багатьох поколінь, а вишукана техніка співу є живою пам’яттю української пісні.
