На перший погляд, «Кіноасамблея на Дніпрі» мала все, що треба міжнародному кінофестивалю: закордонних гостей, прем’єри, нагороди та розмови про важливі суспільні теми. Проте з кожним роком у цій історії з’являлося дедалі більше деталей, які змушували дивитися на нього зовсім інакше. Чому подія, що говорила про культуру та духовність, зрештою опинилася в центрі звинувачень у поширенні «русского мира»? Далі на dnepr-trend.
Прем’єри, режисери та перші кроки фестивалю
Перша «Міжнародна кіноасамблея на Дніпрі» в Дніпропетровську розпочалася 22 січня 2010 року. Упродовж трьох днів глядачі могли побачити документальні фільми сучасних режисерів з України, Росії, Білорусі та Молдови. Фестиваль відкрився прем’єрним показом стрічки Юрія Малюгіна «Список Кисельова». Наступні дні поєднували кінопокази із зустрічами з авторами. Київський режисер, письменник і кінодраматург Олександр Столяров презентував фільм «Зрозуміти людину», а московський режисер Олександр Купрін провів творчий вечір і представив картину «Інше небо». Серед гостей також були режисер і президент фестивалю «Магніфікат» Юрій Горулєв із Мінська, молдовська кінопродюсерка Наталя Голуб, а також Лариса та Віктор Єфименки, пов’язані з фестивальним і кінематографічним середовищем України.
«Духовні цінності» як головна тема кінофоруму
У 2012 році в Дніпропетровську відбулася вже третя кіноасамблея. Цього разу програма містила тринадцять документальних стрічок, шість із яких демонструвалися як прем’єри. До участі долучилися режисери з України, Росії, Вірменії, Грузії та Білорусі. Центральною особливістю програми стала увага до духовних і моральних проблем суспільства. Відібрані фільми мали не лише фіксувати реальність, а й показувати взаємозв’язок між особистими історіями, історичною пам’яттю та різними поколіннями. Серед найпомітніших прем’єр третьої кіноасамблеї були «Тінь над Росією» Мартіроса Фаносяна та «Пан прем’єр-міністр» Олександра Столярова. Такі покази демонстрували прагнення працювати не лише з кінематографічною формою, а й із гострими питаннями сучасності.
Наступним важливим етапом стала «Міжнародна кіноасамблея на Дніпрі-2014», яка проходила в Дніпропетровську з 30 січня до 2 лютого. Масштаб події суттєво зріс: у фестивалі взяли участь майже тридцять режисерів з України, Росії, Білорусі, Польщі, Сербії, Азербайджану та США. Програма налічувала 28 фільмів, серед яких було 12 прем’єрних показів. Почесними гостями кінофоруму стали польський режисер Кшиштоф Зануссі та українська актриса Ада Роговцева. Їхня участь підкреслювала масштаб, якого подія встигла набути за кілька років існування. Кіноасамблея також виходила за межі традиційного фестивального формату. Для журналістів організували пресконференцію з гостями та організаторами, а наступного дня — міжнародний симпозіум документалістів у Дніпропетровській обласній раді.
У 2016 році в Дніпропетровську відбувся сьомий випуск, який на додачу об’єднав продюсерів і режисерів із Сербії, Польщі та Білорусі. Загалом фестиваль встиг представити майже 25 документальних фільмів, створених кінематографістами з України, Росії, Білорусі, Польщі, Сербії, Азербайджану та Естонії. Глядачам показували стрічки, відзначені на міжнародних конкурсах, понад десять прем’єр, а також роботи в жанрах, які раніше не були характерними для кіноасамблеї. Зокрема, у 2016 році вперше до програми включили анімаційний фільм. Розширювалася не лише географія учасників, а й залученість українських представників до кіновиробництва. Зокрема, президент кіноасамблеї Андрій Шипко став продюсером документального фільму про отамана Запорозького війська Івана Сірка.
У 2018 році «Кіноасамблея на Дніпрі» зосередилася на темі «Кохання та сім’я в документальному кіно», представивши стрічки кінематографістів із Сербії, Польщі, Білорусі, Азербайджану, України, Росії та інших країн. Фільми розглядали любов у різних вимірах — як родинне почуття, відданість професії, турботу про людей і зв’язок із Батьківщиною. Важливою частиною програми стали публічні зустрічі та дискусії про освіту, права сім’ї та дітей і збереження культурної спадщини, а міжнародний статус фестивалю підкреслила участь керівників закордонних кінофорумів. Гості також відвідали Хортицю, а завершилася кіноасамблея церемонією нагородження, де Гран-прі «Золоті сходи» отримала українська документальна стрічка «Бомби, які підірвали світ» Антона Нікітіна та Ольги Лазебник.
Протести, викриття та скасування фестивалю
До 2019 року навколо «Кіноасамблеї на Дніпрі» сформувався вже зовсім інший суспільний контекст. 31 січня в Дніпрі відкривався десятий фестиваль документального кіно, однак його проведення супроводжувалося пікетом. Активісти зібралися біля обласної філармонії, де проходила церемонія відкриття, протестуючи проти характеру фестивальної програми та його зв’язків з УПЦ Московського патріархату. Однією з причин протесту стало те, що попередні події, на думку організаторів акції, використовувалися для поширення проросійських наративів. Окреме занепокоєння спричинила відсутність публічної позиції фестивалю щодо українських політичних в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова, а також українських моряків, захоплених Росією. Плакати із вимогами публічної реакції на ув’язнення українців стали частиною протесту біля місця проведення дійства.
Наступного року конфлікт навколо «Кіноасамблеї на Дніпрі» загострився. 30 січня 2020 року активісти знову вийшли на протест — цього разу біля Будинку спілок, де мав розпочатися фестиваль. Участь в акції взяли представники громадських організацій, ветерани, волонтери та родини загиблих українських військових. Серед головних претензій протестувальників була програма. За їхніми словами, серед заявлених фільмів десять були російського виробництва й лише один — українського. На тлі російської агресії проти України така пропорція стала причиною нового суспільного обурення. Активісти вимагали не допустити використання культурного заходу для поширення ідей «русского мира». У результаті організатори оголосили про скасування фестивалю. Представник «Лествиці» пояснив рішення прагненням зберегти мир і громадський спокій у Дніпрі.
Підсумок «Міжнародної кіноасамблеї на Дніпрі»
Історія «Кіноасамблеї на Дніпрі» починалася як міжнародний фестиваль документального кіно, що знайомив дніпровську аудиторію з роботами режисерів різних країн, організовував прем’єри, творчі зустрічі та дискусії. Однак згодом навколо нього дедалі виразніше проявлявся його зв’язок із Центром православної культури «Лествиця» та УПЦ (МП), а разом із ним — і питання про культурний вплив російських наративів. Завершення історії дійства у 2020 році стало закономірним фіналом цієї конфліктної історії: після протестів та заяв активістів до правоохоронних органів «Кіноасамблею на Дніпрі» офіційно скасували. У цьому контексті її історію варто розглядати не лише як історію кінопоказів, а як приклад того, як під виглядом міжнародного культурного обміну роками могла вибудовуватися платформа для поширення російських культурних та ідеологічних наративів. Саме громадський спротив зрештою зробив цю проблему видимою і поставив питання не про художню цінність окремих фільмів, а про те, хто формує культурний порядок денний, які смисли отримують майданчик і для чого цей майданчик створено.
Джерела:
- https://www.radiosvoboda.org/a/1937165.html
- https://gorod.dp.ua/news/69799
- https://docudays.ua/2014/news/kino/mizhnarodna_kinoasambleya2014/
- https://dneprnews.com.ua/other/2016/02/01/105572.html
- https://most-dnepr.info/news/culture/157071_dnepre_zavershila_rabotu_9ya.htm
- https://www.radiosvoboda.org/a/news-dnipro-kinofestyval-upts-mp-piket-aktyvistiv/29744633.html
- https://www.radiosvoboda.org/a/news-kinofestyval-dnipro-skasuvannia/30410366.html
