Олександр Галич – відомий сценарист, автор пісень та виконавець, драматург. У ранні роки творчості писав п’єси та сценарії до популярних кінофільмів, а згодом став одним із найвідоміших бардів й виконавців власних творів поряд із Володимиром Висоцьким та іншими артистами. Про творчий шлях музиканта розповімо докладніше на dnepr-trend.
Дитинство та юність музиканта
Народився Олександр Гінзбург (пізніше Галич) у жовтні 1918 року у Дніпрі, тоді місто мало назву Катеринослава. Його виховувала родина євреїв, причому дід майбутнього барда по батькові, Самуїл Гінзбург, був почесним громадянином міста та відомим дитячим лікарем. Батько музиканта навчався на економіста, а потім вирушив на війну та брав безпосередню участь у бойових діях на західному фронті.
Мати Галича Фейга Векслер виховувалася у небідній родині, її батьки керували власною фабрикою у Дніпрі.
Практично відразу після того, як з’явився на світ музикант, його батьки вирішили переїхати до Севастополя, а коли хлопчикові було 5 років, й зовсім зважилися на переїзд до Москви.
У столиці Росії жив дядько Галича, він працював у МДУ професором кафедри словесності. Примітно, що саме завдяки зятю день народження майбутнього барда стали відзначати 19 жовтня, для вченого це була пам’ятна та знаменна дата.
Спочатку родина Гінзбургів оселилася у комунальній квартирі, але будинок був обраний не випадково. У стінах саме цієї будівлі Олександр Пушкін восени 1826 року вперше представив своїм шанувальникам п’єсу “Борис Годунов”. Пізніше Галич у подробицях згадував, як його родичі святкували сторіччя із цього дня.
Цього дня з ініціативи дядька музиканта артисти МХАТу прочитали уривки з п’єси Пушкіна. Хлопчика настільки вразила ця подія, що Галич вирішив стати у майбутньому відомим актором.
Вплинула на інтереси маленького Галича його мати, жінка захоплювалася музикою та любила театр. У Москві вона працювала у філармонії адміністратором, а батько музиканта займався постачанням харчових продуктів до столиці Росії.
Мати з дитинства вчила Олександра Галича грати на роялі та скрипці, крім звичайної школи він закінчив музичну. Дядько Галича по матері працював директором великого залу московської консерваторії, тому племінник зацікавився музикою і завдяки йому теж.
З дитинства поет разом із батьками часто відвідував московські театри та концертні майданчики.
Творчий шлях
У 1930 році його зацікавили заняття дитячої літературної бригади газети “Піонерська правда”. Саме на сторінках цього видання з’явилися перші вірші авторства Галича. Його перший вірш називався “Мир в рупорі”, опублікували рядки в газеті.
На початку 1930-х років Галич входив до складу дитячого поетичного гуртка поета Едуарда Багрицького, він теж встиг відзначити таланти молодого поета та співака. Гурток розпався у 1934 році після смерті Багрицького.
У червні 1934 року Гінзбурги змогли купити вже велику квартиру на Малій Бронній, тоді в сім’ї виховували вже двох дітей – у лютому 1925 року у Галича народився молодший брат, у майбутньому відомий кінооператор Валерій Гінзбург.
У 1935 році композитор закінчив школу й одразу вступив до літературного інституту імені Горького, а трохи згодом до оперно-драматичної студії під керівництвом Станіславського.
Протягом року студент встигав навчатися у двох закладах паралельно, поки відомий на той час театральний критик Павло Новицький не порадив йому обрати щось одне.
У підсумку Галич зробив вибір на користь школи Станіславського, а з інституту пішов. Пізніше поет дізнався, що його наставники не бачили у ньому перспективного актора, це теж вплинуло на його подальший творчий шлях.
Восени 1939 року Галич пішов із театральної школи, хоча так її й не закінчив. Незабаром молодий поет вступив до театру-студії драматурга Олексія Арбузова, який, своєю чергою, працював із режисером Валентином Плучеком.
Репетиції актори проходили у спортивному залі школи, готували постановку на твір “Місто на зорі”. Пізніше бард згадував, що актори вигадували для себе тексти, а сама п’єса мала розповісти про долю будівельників, які працювали у Комсомольську-на-Амурі. Важливо було оспівати їхній героїзм, хоча насправді місто будували ув’язнені далеких таборів.
Пізніше Галич розповів про своє розчарування у цій п’єсі. Він зазначав, що колектив істинно вірив у все, що було сказано й написано, тому кожен намагався вкласти душу в те, що робив.
Прем’єра “Міста на зорі” відбулася у лютому 1941 року, поет тоді зіграв роль негативного героя – керівника будівництва Борщагівського. Зал був переповнений, а глядачі аплодували кожному акторові на сцені.
Переїзд із Москви
Коли почалася війна, Галича визнали непридатним для служби, й разом із геологорозвідувальною партією він вирішив переїхати до Грозного, де ненадовго влаштувався актором та завідувачем літературної частини “Театру народної героїки і політичної сатири”.
Вже незабаром бард поїхав до Чирчика біля Ташкента, туди ж приїжджали й багато акторів колишньої студії Арбузова. У колективі швидко народилася ідея відкрити фронтовий театр, а вже у 1942 році артисти повернулися до Москви, часто виїжджали зі своїми виступами на фронт.
Галич не тільки виступав на сцені, а й писав пісні, продумував смішні сценки.
У 1944 році з колективу пішов режисер Валентин Плучек. Галич був проти цього рішення, й незабаром театр незабаром розпався. Автор вирішив, що зможе заробляти не тільки на сцені, почав писати п’єси, сценарії та короткі сценки.
Кар’єра драматурга
Після війни Галич вирішив займатися тільки драматургією, і вже у 1946 році почали виходити його перші п’єси, тоді ж з’явився і псевдонім, під яким автора знають у багатьох країнах.
Часто драматургу доводилося боротися із різноманітними заборонами. Однією з його перших п’єс став твір на військову тематику під назвою “Похідний марш”.
Пройшовши цензуру, п’єсу було представлено лише в одному театрі, але незважаючи на це, пісня “До побачення, мамо, не журись” до п’єси швидко здобула популярність.
Ще одну постановку драматурга під назвою “Вулиця хлопчиків” зовсім заборонили показувати, але вже у 1947 році у співавторстві з Костянтином Ісаєвим Галич представив публіці комедію “Вас викликає Таймир”.
Твір швидко зібрав негативні відгуки від критиків, але все одно його встигли показати у багатьох театрах практично у всіх країнах СРСР.
Незабаром у співавторстві з Георгієм Мунблітом майбутній бард поставив спектакль “Положення зобов’язує”. Після численних переробок через негативні відгуки у пресі її все-таки представили у Москві.
У 1950-ті роки п’єси та постановки Галича користувалися особливою популярністю, за його сценаріями знімали фільми, а п’єси охоче друкували.
У 1955 році Галича запросили до Спілки письменників СРСР, а через два роки – до Спілки кінематографістів.
Виступи барда
Галич любив виступати перед глядачами та представляти їм свої пісні, але на офіційних концертах йому вдалося заспівати лише двічі. У 1967 році барда запросили на зліт артистів у місті Петушки, а вдруге – на фестиваль бардів у Новосибірську через рік.
Тріумф у Новосибірську приніс Галичу успіх, його пісні спонукали публіку до обговорення важливих тем, а організатори концерту навіть вирішили вручити барду почесну грамоту та срібне перо.
На жаль, саме після цих виступів влада звернула увагу на талановитого музиканта й всіляко намагалася заборонити його творчість – пісні критикували в газетах та журналах, сатиричні пісні забороняли. У підсумку почалося справжнє цькування поета та музиканта.
У 1974 році Галич виїхав до Норвегії, а пізніше жив у Німеччині.
Помер бард наприкінці 1977 року у Парижі від удару електричним струмом, під’єднавши антену до невідповідного гнізда й торкнувшись її штекером ланцюга високої напруги під час виступу на сцені.
