Багата Дніпропетровщина на таланти, людей-музикантів, які прославляють рідний край своїми здобутками. Хочеться зупинитись й розказати про заслуженого митця Миколу Гвоздя, який 33 роки очолював Національну заслужену капелу бандуристів України імені Г. Майбороди. Саме бандуристи передають традиції свого мистецтва нащадкам, бо бандура популярний інструмент українського народу, який не має аналогів у світі. Далі на dnepr-trend.
Дитинство та юність музиканта
Народився Микола Гвоздь у місті Дніпро і коли йому було 4 роки, родина евакуювалась, бо прийшла Друга світова війна з усіма її жахіттями. Після звільнення міста від окупації сім’я повернулась. В Дніпрі почали працювати художні гуртки й 11-річний Микола потрапив в ансамбль бандуристів палацу культури від заводу Петровського. 8 років хлопець опановував інструмент й проявив власні таланти.
1956 року Гвоздь вступає в Дніпропетровське музичне училище на відділення народних інструментів до класу бандури. Після другого курсу він наважився поїхати до Київської консерваторії на прослуховування, підготувавши серйозну програму. Того ж року він став студентом.
Творчий шлях бандуриста
З моменту вступу до консерваторії життя бандуриста було в Києві, але він ніколи не забував рідний Дніпро. Музикант мав рідкісний голос — лірико-драматичний тенор. Його запрошували до оперного театру, але він не міг залишити улюблену бандуру. Інструмент знав блискучо й любив імпровізувати, грати на концертах. Виконав понад 500 обробок танців, пісень та п’єс. В консерваторії також вчив фах диригента.
Після навчання потрапив у Державну заслужену капелу бандуристів. Спершу був завучем творчої студії, потім директором, а після до 1975 року трудився диригентом. У 1977 році Миколу Гвоздя призначили художнім керівником, головним диригентом, а пізніше Генеральним директором Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г. Майбороди. Він почав розбудовувати саме оркестрову складову, де бандура була повноправною учасницею капели. Саме він зміг переконати міністерство культури запровадити зміни до навчальних планів й відкрити бандуристам шлях до вищої школи.
Зусиллями музиканта Чернігівська фабрика музичних інструментів почала серійний випуск бандур й поставила на виробництво зразки інструментів. Він завжди хвилювався про оновлення репертуару колективу, який налічував понад 500 творів. Це були козацькі, бурлацькі, чумацькі пісні, народні думи, веселі композиції, класика та твори українських авторів.
Робота Миколи Гвоздя
Також Микола Гвоздь був чудовим композитором, автором обробок та аранжувань українських пісень. Він видав 6 збірок репертуару для бандуристів музичних шкіл, ансамблів та аматорських капел. При його роботі створили оркестрову групу “Козаки”. Також запрошував до взаємної праці видатних співаків України, таких як Дмитро Гнатюк, Микола Огренич, Анатолій Солов’яненко та інших.
Колектив під його керівництвом зміг отримати звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Капелі бандуристів присвоїли ім’я видатного українського композитора Георгія Майбороди та надали статус Національного колективу. З того часу її називають Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. Ш. Майбороди.
Микола Гвоздь дуже любив глядачів та ретельно підбирав твори для концертів. Виступи капели були популярними в Україні та за кордоном. Колектив побував в Німеччині, Франції, Великобританії Британії, Аргентині та Канаді.
Останні роки життя бандурист хворів, але доки мав силу приїздив на репетиції й був на сцені хоч кілька хвилин, а також диригував. Помер музикант 27 червня 2010 року, а нащадкам лишив пам’ять про себе у вигляді музичних здобутків.
